«Я в серці маю те, що не вмирає»: 25 лютого – День народження Лесі Українки

25 лютого 1871 року у містечку Звягель (нині Новоград-Волинський) з’явилася на світ Лариса Косач – таким є справжнє ім’я Лесі Українки, видатної української письменниці, перекладачки та культурної діячки. Її ставлять у один ряд із геніальними Тарасом Шевченком та Іваном Франком. Леся Українка входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Вона була неймовірно обдарованою дитиною свого часу. Лариса навчилась читати в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. У 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов – українську, французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. Це попри те, що системної освіти вона не здобула, тому що не відвідувала гімназії. Час від часу брала приватні домашні уроки, уроки фортепіано, вже у зрілому віці навчалася в художній школі Мурашка в Києві. Та по суті її єдиним і досить суворим домашнім учителем була мати. Вона розробила власну програму навчання, що відрізнялася широтою й ґрунтовністю.

“Лесі пощастило з родиною, так само, як родині пощастило з Лесею. Родина Косачів була, як на ті часі, зразковою. – пише філолог, кандидат наук Аліна Акуленко в bykvu.com. – Петро Антонович, юрист, статський радник, взяв за дружину сестру свого доброго приятеля Михайла Драгоманова — Ольгу, випускницю київського “Зразкового пансіону шляхетних дівиць”. У них народилося двоє синів і чотири дочки.

Усі вони були народжені з любові, виросли в любові і були навчені по-справжньому любити. Не лише життя, творчість, але й Україну. Точніше, спочатку Україну, а потім — життя і творчість. Інакше й бути не могло, бо в Ольги (яка по заміжжі стала Косач, а в літературних колах була знана як Олена Пчілка) щодо українскості був неабиякий пунктик. Так само, як і щодо всіх її дітей: щоб виросли вони українцями. Ольга Косач з завданням, яке сама собі придумала й сама на себе поклала, впоралася зразково. Тим паче, чоловік (який, до речі, був російськомовним) щедро фінансував усі її проекти. А особливо ті з них, що стосувалися Лесі”.

“Олена Пчілка свого часу так боялася, що гімназія зіпсує їй дітей, що організувала їм домашню освіту. Домашнє навчання в родині Косачів передбачало не лише початки грамоти, математики, природничих наук і мистецтво. Косачів змалку вчили того, щоб ми зараз називаємо критичним мисленням”, – розповідає дослідниця.

Перший у своєму житті вірш «Надія» дев’ятирічна Леся написала під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Косач, засланої до Сибіру за участь у революційному русі.

1884 року в львівському журналі «Зоря» вперше було надруковано вірші «Конвалія» та «Сафо» і зафіксовано ім’я — Леся Українка.

1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена спільно з братом Михайлом).

Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Вважала навіть, що з неї був би кращий музика, ніж поет. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила перервати це захоплення.

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-их pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона стала співзасновницею літературного гуртка «Плеяда». На прохання«Плеяди» 1889 р. склала свого відомого Списка світової літератури для перекладу. 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з’явилася у Львові (1893), друге видання в Києві (1904).  З-поміж уміщених у неї творів вирізняється вірш «Contra spem spero» («Без надії сподіваюсь»), що сприймається як кредо молодої письменниці. Особливо гостро, як заклик і гасло, прозвучали її «Досвітні вогні».

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні, –

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Там само вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.

Леся Українка працювала ціле десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована.

У другій половині 90-х pp. Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма „Блакитна троянда” (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства.

До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми „Камінний господар” і „Лісова пісня” (1911).

Неможливо не згадати про драматичну поему “Бояриня”,  написану Лесею далеко від Батьківщини впродовж трьох днів (27—29 квітня 1910) у місті Хельвані (біля Каїра, Єгипет-Міср), де письменниця лікувалася від сухот. Поема просякнута невимовною тугою за Україною, — це єдиний твір Лесі Українки, який базується на українській історії.

Про що б вона не писала – про Україну, античну Грецію, стародавній Схід – вона розмовляла із своїм сучасником, думала про майбутнє свого народу, вірила і боролась за нього. Тому-то так урочисто-спокійно і переконливо звучать її слова:

Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень
І стримуваний промінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме у день.

Вона хворіла все своє життя, померла в 42 роки. Попри свій короткий вік, Леся зробила вагомий внесок у розвиток української культури, вивівши її на світовий рівень. Вона не просто прожила яскраве й дивовижне життя, а змінила ним уявлення інших про українську літературу й культуру, а також про те, яким може бути життя людини, яка не боїться жити і сміливо йде назустріч усьому новому.

Ми створили підбірку влучних висловів Лесі Українки:

• В Біблії, окрім всього іншого, маса дикої грандіозної поезії, і мені скучно, коли я довго її не читаю.[2] — Лист до Михайла Драгоманова (Колодяжне, 2 січня 1892).
• Завжди терновий вінець
  Буде кращий, ніж царська корона.
  Завжди величніша путь
  На Голгофу, ніж хід тріумфальний. («Завжди терновий вінець…», 1900)
• Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар.
• Краса – змагання до досконалості.
• Кров без любові викупить не може.
• Над всіх старшин найстарша правда.
• На ділі каймося, не на словах.
• Немає честі нападати ззаду.
• Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає.
• Права без обов’язків – то сваволя.
  Ніхто не має більшої любові,
  Як той, що душу поклада за друзів.
• Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть.
• Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душ
• Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти.