7 тонн допомоги у прифронтові селища Харківщини доставила одна з волонтерських команд у лютому 2024 року
Їхній «караван допомоги» зустріли люди прифронтових сіл зі свіжими пиріжками в руках, адже минулого року волонтери вже ласували ними та дякували за смачний обід. Адже не завжди вдається поїсти тим, хто поспішає в інше село, шпиталь, щоб роздати довгоочікувану допомогу.
У лютому 2024 року волонтери благодійного фонду «Крила Країни» при активній допомозі Асоціації ПОКЛИК, організаціям: спортивна платформа Plus One та Hope Ukraine, а також меценатам із-за кордону, здійснили чергову поїздку у прифронтові селища Харківського району поблизу Донеччини.
Готувались до поїздки майже місяць: активно збирали адресну допомогу, спілкуючись з місцевими жителями, які розповідали про свої потреби. За тиждень до виїзду формували коробки з продуктами, памперсами, медикаментами, солодощами й подарунками для діток; спортивними костюмами, футболками, шкарпетками, ліками, милицям – для поранених військових.
У чотирьох бусах розмістили 500 продуктових наборів, 90 подарунків для діток, добротний новий одяг, який передали люди з Норвегії, медикаменти з Німеччини, 100 милиць з Канади, продукти від небайдужих нідерландців, гігієнічні набори, кіндери, шоколадки. Загалом, цього разу сім тонн гуманітарної допомоги відправили у прифронтові села.
За слова директора Асоціації Поклик Анатолія Кушніра, норвезькі меценати з радістю відгукнулись на прохання у місцевій газеті принести речі для допомоги українцям. Нові теплі речі зносили великими пакетами та залишали навіть у під’їзді, так що бус, який віз цю допомогу в Україну був переповнений.
Волонтери намагались зібрати саме те, у чому мали потребу люди цих сіл. Для шпиталю просили, крім медикаментів та милиць, навіть продукти, адже замість 70 хворих та поранених, там зараз лікуються 300.
“Коли ми заїхали в перше село, то на нас вже чекав обід – люди знали, що ми приїдемо, й вирішили нас погодувати”, – розповідає Ірина Євтушок, засновниця фонду «Крила Країни».
Далі село за селом – роздача продуктів, одягу, ліків для місцевих жителів, для діток з багатодітних родин чи сиротам – подарунки та солодощі. У шпиталь – милиці, речі, медичні препарати.
У населених пунктах Ізюмського району Харківської області майже не залишилось вцілілого двору, адже люди живуть недалеко від лінії фронту. В одному з сіл до цього часу не має світла, люди облаштували літні кухні, гріються дровами. Малеча не ходить до школи, адже місцева не працює, а до районної треба їхати. Одягнені дуже бідно, адже на території працює лише один магазин.
Селяни дуже зраділи речам, навіть ділились враженнями про те, що вперше привезли новий одяг, а не пошарпаний. «Сьогодні у наших жінок – справжній шопінг», – радісно підмітив один з чоловіків.
У ці села допомогу привозять тільки волонтери, від держави досі не має ніякої підтримки, тому люди завжди раді, розпитують звідки волонтери, щиро дякують та знову чекають. Одна жінка наголосила, що цього разу волонтери були дуже доброзичливі, адже минулого разу якась організація поскидала коробки та швидко виїхала з села. Люди чекають не лише на гуманітарну допомогу, але й на добре слово, тепле ставлення, погляд, сповнений Божої любові.
За словами Ірини, такі поїздки виснажують емоційно та фізично, але робота волонтера дуже важлива: «Наш шлях – не легкий, ми втомлюємось щодня, ми бачимо біль та зневіру в людях за два роки війни. Тому волонтерські поїздки необхідні, щоб люди розуміли, що ми – разом, ми пам’ятаємо про них. У Києві ми інколи забуваємо про війну, а в цих селах люди постійно бачать її наслідки. Їм потрібна віра, підтримка, Божа любов. Тому підбадьорюємо, як можемо: «Разом до перемоги! Все буде добре! Вас всі підтримують – українці та іноземці!».
Звичайно ж, селяни питали, коли знову приїдуть волонтери, розповіли про свої потреби, адже тримаються вони лише на підтримці небайдужих людей.
А команда волонтерів, після невеликого перепочинку, вже міркує про нові поїздки, просить Бога дати ще більше ресурсів, адже, як завжди, чогось не вистачило й хотілось допомогти більше.
