Жителі Бахмутського району: Віримо, що Бог допоможе і ЗСУ переможе

29 листопада 2022 211 переглядів

Директор Асоціації ПОКЛИК Анатолій Кушнір на своїй сторінці у Фейсбук розповів про свою останню волонтерську поїздку в Бахмутський район Донецької області.

Останні продуктові набори із перших 100 тонн допомоги команда волонтерів роздала у Сіверську. Символічно, що це випало на День Подяки за американською традицією, в останній четвер листопада, адже продуктові набори здебільшого придбали небайдужі американці. Але допомога йде звідусіль.

Люди в районі Бахмута, як і в багатьох інших куточках прифронтової України, живуть без світла, газу, води, роботи, магазину, школи, садочку, лікарні, правопорядку. Більшість залишились без даху над головою, вони сидять у підвалах, гріються і готують на вогні у дворі.

“У районі Бахмута йдуть бої. Русня наступає, як саранча. Наші косять їх кулеметами. Був свідком того, як наша західна артилерія б‘є по російських позиціях, а російська вітчизняна тоді не діставала до наших. Тож ворог б‘є по місту, де живуть мирні люди”, – розповідає директор ПОКЛИКУ.

Не зважаючи на це, за свідченням Анатолія Кушніра, змучені війною люди не втрачають надії. Вірять, що Бог допоможе і ЗСУ переможе.

“Важко зрозуміти тих людей, які не виїхали із зони бойових дій, – продовжує він. – Видно, що багаті залишили все. Забили вікна фанерою і залишили свої красиві оселі. Залишаються, як правило, бідні люди. Можливо, вони не можуть повірити, що дадуть собі ради на новому місці. Хтось вже спробував і повернувся”.

Найстрашніше, що, згідно з місцевою віруючою родиною, яка залишається служити в цій місцевості, у Сіверську залишилось близько 300 дітей.

Дістатися в цю небезпечну зону можуть не всі волонтери – без доброї волі військових туди не потрапити. Захисники часто допомагають волонтерам у доставці допомоги від дому до дому. Це прифронтові зони бойових дій, де залишились люди.

Дуже торкається місцевих жителів те, що про них не забули, приїхали до них аж із Києва, що християни в інших містах моляться за них.

“Бог беріг наш шлях у полях між вогнем. З одного боку – залпи нашої стволової і реактивної артилерії, з іншого видно ворожі прильоти. Над головою пролітали бойові судна. На узбіччі розстріляні легкові автівки, позашляховики, буси й великі автобуси…”, – розповів Анатолій.

На щастя, під час подорожі ворожих прильотів не було. І цивільні, і військові коментували, що коли волонтери приїжджають з допомогою, то разом привозять із собою сонечко й гарну погоду. Вони це сприймають як знак Божої ласки.

Звичайно ж, без дозволу військових ніхто не може просто приїхати туди як турист, подивитись на справжню війну чи послужити людям. Території контролюються різними підрозділами і потрібно мати дозволи, щоб пересуватись на щойно звільнених територіях.

Цього разу Анатолія супроводжував волонтер, капелан, помічник у гуманітарному служінні Vitaliy Milyaev.

“Дякувати Богу, ми можемо послужити із тим, що нам довірив Господь: допомогти поєднати можливості з потребами. Волонтери не завжди публікують те, що бачать і чують. Не розказують, із якими труднощами самі стикаються”, – пише Анатолій та зазначає, що в кожному товаристві є конкретні люди, герої, які відгукуються на Божий поклик.

“Якби згадати гожного, хто виявився вірний, то список був би дуже і дуже великий. Я вірю, що починається усе з потреби й молитви людини до Бога про допомогу. Потім Господь шукає того, хто у нього зараз на зв‘язку і чує Його голос. Бог працює через того, хто відгукнеться”, – зазначив він.