Християнство і політика. Чи є точка зіткнення?

1. «Віра, коли діл не має, – мертва в собі!» (Послання Якова 2:17)

Багато хто вважає, що християнам нема чого робити у політиці через загальну брутальність останньої. Але все ж політика – це поле відповідальності християн.

Якщо ми прийшли на землю для того, щоб створити краще життя для тих, хто прийде після нас, то не можемо не втручатися в політичні процеси.

Кожен з нас несе відповідальність перед Богом і людьми, перед своєю сім’єю, народом та людством, перед сучасниками, предками та нащадками.

Хто відповідальний за те, що буде завтра, за майбутнє наших дітей, за рівень духовного та морального розвитку нації та добробут нашої країни?

Ми! У  тому числі й за збереження і примноження духовного та матеріального багатства, створеного нашими батьками й прадідами, за збереження і покращення природного середовища.

Можна бути байдужим, можна бути споглядачем цих процесів, але недаремно існує теза про те, що якщо ви не цікавитеся політикою, то політика зацікавиться вами. І така покірність, яку проповідують деякі християнські напрямки, мовляв, не треба втручатися, хай це робить хтось за тебе, не враховує того, що може настати момент, коли ніхто не питатиме твоєї думки навіть з найважливіших для тебе питань, може статися так, що буде пізно висловлювати свою позицію. Християни мають бути активними в суспільному житті.

Безперечно, період комуністичного тоталітаризму вплинув на свідомість християн, що вони можуть бути цілком спрямовані лише на духовне служіння Христу при повній пасивності щодо суспільних проблем. Безумовно, що справа Церкви, і як духовного Тіла Христового, і як спільноти вірних, незалежно від їхніх політичних переконань, працювати із душами вірян, допомагати тим, хто потребує спілкування  із священником,  вказувати істинний шлях.

Водночас справа  християн, котрі поділяють програмні позиції політичних партій, впливати на владу, здійснювати владу, працювати в тому числі на користь віруючих, в тому числі на громадян, які належать до інших конфесій, інших віросповідань.

Політика як служіння

2. «І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господові, а не людям!» (Послання апостола Павла до Колосян 3:23)

Політика є служінням українському народові. Ця ідея закладена у Святому Письмі, де записано, що служіння є нашим первинним обов’язком, тому що людина створена за образом Божим, і Ви повинні служити ближньому так, як би служили Творцю.

Кожен політик має усвідомлювати владу Бога над собою, бути посланцем Бога для людей, служити людям, розуміючи, що в такий спосіб він служить Богові. В Конституції України згадано про відповідальність перед Богом.

Саме усвідомлення своєї відповідальності перед Богом та іншими людьми за свої вчинки, за те, що робимо на землі на своєму земному шляху, і має спонукати нас до творіння добра заради благополуччя співгромадян.

Якщо не любити людину, яка поруч, то суспільство неминуче прийде до кризи. Якраз нинішня ситуація в Україні свідчить про те, що в суспільстві не вистачає любові та терпимості один до одного.

Політик і християнин

3. «По їхніх плодах ви пізнаєте їх… Не кожен, хто каже до Мене: “Господи, Господи!” увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Євангелія від Матвія 7:20-21)

На жаль, не всі з депутатів користуються вищевикладеним кредо, а відтак зрозуміла і критика. Цей розрив між представниками влади і тими, хто делегував їм цю владу, призводить до соціальних катаклізмів, до того, що держава не може нормально розвиватися.

Політична еліта України ще не дійшла до розуміння правдивих християнських цінностей. Сьогодні при владі, абсолютна більшість нехристиян. Незважаючи на те, що багато хто з них намагається представити себе віруючими, але їхні дії свідчать про інше.  Це блюзнірство, коли такі люди, ходячи, наприклад, під час свят до церкви, дотримуючись на публіці певних традицій, в душі своїй не відчувають потреби служіння людям, шукають свого, а не Божого. І в цьому є трагізм української влади. Такі люди вважають, що вони можуть здійснювати що завгодно, і ніякого покарання їм за це не буде ні в цьому світі, ні на суді Божому.

4. «Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля» (Друге послання апостола Павла до коринтян 3:17)
«Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде» (Євангелія від Івана 3:8)

Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості. Проте свобода однієї людини не повинна порушувати свободу інших людей, посягати на громадські інтереси, використовуватись для руйнації ціннісних підвалин суспільства. Тому свобода особистості є невіддільною від її відповідальності.

Усі люди рівні перед Богом і мають рівну гідність, хоча вони мають різні характери та моральні якості, між ними існує психічна, фізична та інтелектуальна відмінність. Держава має дбати про створення для всіх і кожного рівних можливостей для реалізації себе як особистості, задоволенні природних і громадянських прав та свобод особи.
Вільному розвитку особи відповідає суспільство, в якому реалізується розмаїття думок, потреб та інтересів громадян. У сфері совісті, у сфері релігійних переконань громадян не може бути примусу чи тиску з боку держави, а відповідно і надання якихось преференцій певним конфесіям.

Церква є духовним фундаментом будь-якої держави. Польща, наприклад, не могла б зробити таких могутніх кроків за останні двадцять років, якби там не було міцного фундаменту християнської віри. Церква виконує особливу духовну місію, кличе до морального самовдосконалення особистості через християнські цінності. Держава і Церква, релігійні конфесії повинні бути партнерами  для досягнення соціальних цілей, для турботи про тих, хто сьогодні гостро потребує допомоги.