“Помоляться… й вилікую їхній Край!”

“І впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім’я Моє, і помоляться, і будуть шукати Ім’я Мого, і повернуть зо злих своїх доріг, то Я вислухаю з небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній Край!” (2 Хронік 7:14).

Ми продовжуємо розглядати Божі умови, за яких Бог відповість на наші молитви та вилікує край. Перша умова – смирення. Друга умова, на перший погляд, умовою не виглядає: “і помолятся”.
Але багато людей очікує, що в житті все буде гладенько без їхньої молитви до Бога. Дехто навіть нарікає на Господа, що Він не подбав, коли в житті виникають проблеми, але ніколи у своєму житті не звертались до Бога у молитві: ніби Він щось винний їм та має за замовчуванням служити їм, допомагаючи у життєвих проблемах.

Отже ця умова має свій сенс. Ісус якось сказав своїм послідовникам: “що треба молитися завжди, і не занепадати духом” (Євангеліє від Луки 18:1).

Завжди молитися

Багато людей вважають, що молитва до Бога – це лише прохання, тому вони не моляться особисто або молятся дуже мало. Іноді несуть свої молитовні потреби до церкви або священника, і на цьому їхнє молитовне життя закінчується. 

Відповідаючи на прохання царя Соломона: зглянутись на потреби людей в храмі, який цар побудував, Господь не сказав: “якщо принесуть свою молитовну потребу до ЦЬОГО храму”, або в ІНШЕ  “правильне” місце, чи у “правильну” конфесію, чи до священника. Ні! Молитва інших за нас та наші потреби – це лише допомога.  Божа умова інша: “і помоляться”, тобто будуть молитися особисто!

Та невже Бог хоче, щоб ми завжди у молитві щось просили в Нього? Через це дехто вважає молитву приниженням. Крім цього, доводить Богу, що можуть жити і без Нього, – й принципово не звертаються до Господа.

Але Бог не бажає постійно чути в наших молитвах-прохання. Ісус  сказав: “Як же молитесь, то не говоріть багато, як погане: бо вони думають, що за довгі молитви будуть вислухані. Не приподоблюйте ся ж до них; бо Отець ваш знає, чого вам треба, перш нїж просите в Нього” (Євангеліє від Матвія 6:7-8).

То як же ми маємо завжди молитися, якщо “не просити у молитві? Окрім прохання, молитва до Бога має дві інші складові.

Молитва  – це стосунки з Богом, таж сама “розмова”, але з Богом!

Як людина будує свої стосунки з іншими за допомогою розмови, так і ми будуємо та маємо наші стосунки з Богом у молитві.

Багато людей кажуть: “Я вірю в Бога”, але ніколи не моляться до Нього. Це свідчить про те, що вони не мають стосунків з Ним. Інші моляться тільки за потреби свої або інших. Це свідчить про якість їхніх стосунків з Богом. 

Бог бажає мати дещо інші стосунки з нами, ніж такі, коли ми віримо, що Він є та звертаємось до Нього тільки для вирішення своїх проблем.

Ісус Христос сказав, що Господне бажання –  найбільша й найперша заповідь”:
Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою” (Євангеліє від Матвія 22:38). 

З ким ми бажаємо, а не повинні розмовляти та будувати добрі стосунки? З тим, хто нам подобається, кого ми любимо, з ким нам приємно бути поруч.

Ми можемо ніколи не розмовляти зі своїм сусідом і навіть не знати його імені, тому що нам байдуже до нього. Так багато людей не знають Бога, тому що не бажають Його пізнавати.

“Бо ваша любов, немов хмара поранку, і мов та роса, що зникає уранці, тому Я тесав їх пророками, позабивав їх прореченням уст Своїх, і суд Мій, як світло те, вийде. Бо Я милости хочу, а не жертви, і Богопізнання більше від цілопалень. Вони заповіта Мого порушили, мов той Адам, вони там Мене зрадили” (Осія 6-4-7).

Вустами пророка Осії Господь каже, що більш за все Він бажає, щоб люди знали Його! Та неможливо когось знати, якщо не мати стосунків з ним.

Якщо подумати, то перша Божа заповідь: Люби Господа Бога” доволі дивна. Якби хтось з нас сказав: “Любить мене!” було б смішно… Але Бог, не вагаючись, каже нам любити Його. Чи то Він настільки потребує нашої любові? Чи то заради себе Він таке каже? Ні. Насправді, це прояв Божої любові до нас!

Бог нікого не примушує до цих стосунків. Якщо людина бажає, може жити без Бога, без стосунків з Ним, без молитви. Однак дуже складно та небеспечно жити без Бога у світі, в якому панує зло, де люди не живуть за Божими заповідями любові.

Бог створив кожну людину з бажанням мати мир, спокій та радість. Дивно, але щоб це мати людина вчиняє бійки і сварки, ворождує та воює одна з одною. Роблячи гріх та зло, щодна душа не знайде справжній спокій. 

Навіть в неволі влаштовує собі якийсь куточок, де її душа мала б спокій та радість. Прикро, що людина шукає це будь-де, але не в Бозі, який каже: “мир Свій вам даю! Я даю вам його не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!” (Євангеліє від Івана 14:27).

Бог запрошує нас до Свого дому, де панує Його справжний мир, де можемо відчувати Його любов. Цей дім є молитва: “я приведу на мою святу гору і звеселю їх у моїм домі молитви; …бо дім мій буде названий домом молитви для всіх народів” (Ісая 56:7).

І ще: “Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, – говорить Господь, – думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію. І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем” (Єремії 29:11-13).

Молитва – місце покою, де Господь хоче, щоб ми відпочивали і тілом, і душею.

Цар Давид  говорив: Благословляю я Господа, що радить мені, навіть ночами навчають мене мої нирки. Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, й я не буду захитаний! Через те моє серце радіє та дух веселиться, і тіло моє спочиває безпечно!” (Псалом 16:7-9), “І я прийду до Бога радости й веселости моєї” (Псалом 43:4).

Божі люди люблять молитися, тому що таким чином вони відчувають Божу присутність, мир, спокій та радість. 

Як це робити?

Молитви Давида показують нам цей приклад:

Боже Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води… Я так приглядався до Тебе в святині, щоб бачити силу Твою й Твою славу, ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють! Так я буду в житті своїм благословляти Тебе, ради Ймення Твого буду руки свої підіймати! Насичується, ніби лоєм і товщем, душа моя, а уста мої хвалять губами співними. Як згадаю Тебе на постелі своїй, розмишляю про Тебе в сторожах нічних” (Псалом 63:2-7).  

Давид завжди розмірковував про Бога, навіть на ліжку своєму. Уявляв Його, дивився на Його вчинки. Він не молився так, як це робить більшість людей, коли їм треба лише щось сказати Богу.

Давид захоплювався та насолоджувався Богом та через це вихваляв Його, дякував Йому. Це була його молитва! Молитва споглядання та вихвалювання. Він любив Бога!

Іноді варто питати: “Чи любиш ти Бога?”, а не “Чи віруєш ти в Нього?”.

“І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться. Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться! Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство. Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!” (Євангеліє від Луки 12:34).

Де сьогодні твоє місце комфорту та радості? Чи любить душа твоя Бога, щоб бути з Ним в молитві?

Місце де промовляє Господь

Коли наше серце навернене до Бога та ми любимо Його, ми здатні чути Його. Це третя складова молитви. 

Якщо молитва – це розмова, то під час неї не тільки ми маємо говорити.
В молитві  важливо також слухати.

Хоча Боже послання людству ми читаємо на сторінках Біблії, однак саме у молитві Боже Слово та послання оживають та починають промовляти до нас. 

Це відбувається, коли під час молитви ми замовкаємо та очікуємо на Бога або починаємо розмірковувати над Його Словом, над тим, що ми знаємо з Біблій та  вкладаємо в серце. 

Знов читаємо слова Давида: “Як же любий мені закон твій! Цілий день думка моя про його. Мудрішим став я над ворогів моїх через заповіді твої, вони бо все зо мною. Понад усіх учителів моїх став я розумнішим, бо свідчення твої на думці в мене” (Псалом 119:97-100).

Давид завжди молився, розмірковуючи над заповідями, тому Бог і навчав Його. 

У такому молитовному роздумі Господь направляє нас та виправляє наше життя.
Ми починаємо розуміти Божі настанови та беремо їх до серця, щоб виконувати. 

Молитва стає місцем особистого підбадьорення, коли Господь через наш уважний роздум над Його Словом, промовляє до Нас про Свою любов, запевняє у силі Свого спасіння та незмінності обітниць. 

Апостол Павло каже: “Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і змінюємося в той же образ від слави на славу, як від Господа Духа” (2  Коринтянам 3:18).

Молитва  –  місце, де Господь по-справжньому змінює наші серця,  а через це і наше життя. Тому “…і помоляться… та й вилікую їхній Край!” (2 Хронік 7:14).

 

Автор: Олександр Богданов