“Тієї ночі ми не знали чого очікувати, але Бог нас захистив”

Ліда Степанюк поділилась свідченням, як Бог зберіг життя їй та її рідних під час бомбардування селища, в якому вони перебували.

     “Декілька днів в нас в селі літали снаряди, лунали вибухи. І ось одного дня стало чути, як їдуть танки. В’їжджаючи в село, вони стріляли по хатах та по всьому чому хотіли. Будинки горіли, в них знаходились поранені люди.

Чуючи вистріли з автоматів та звук танків, ми не знали, що робити, хоча розуміли, що в Бога все під контролем, і Він з нами. Ми взяли документи та деякі необхідні речі, вкутали племінників та хотіли ховатися в погріб.

Не пройшло й 15 хв, як ми побачили, що танки вже стоять не далеко від нашого подвір’я. Я з сестрами та дітками пішли в погріб, трішки посиділи. Але мама зайшла та сказала: “Давайте будемо в будинку, тому що тут довго не просидимо з маленькими дітками (одному майже 2 роки, а іншій 2 місяці). Адже можемо захворіти, а ліків не буде. Бог нас і в будинку зможе зберегти”. І ми пішли в будинок.

Того вечора ми просто кричали до Бога про допомогу. Через вікно ми спостерігали, як російські військові заходили до наших сусідів, і ми не знали чого очікувати. Ми знали, що в той час за нас молилися рідні та друзі, і Бог почув наші молитви й зберіг! Молитва – це сила!

Нам зателефонували і попередили, щоб ми ховалися в погріб, тому що будуть бомбити. Тієї ночі ми не знали чого очікувати, але Бог нас захистив, і ми прожили ту ніч.

Російські солдати прийшли до нас наступного дня вранці. Вони не заходили в будинок, а прийшли до дверей, запитали, чи ми тут живемо і сказали, що прийшли нас попередити, щоб ми ховалися, тому що будуть бої. Вони не завдали нам шкоди, хоча у наших сусідів, які сиділи з нами три доби в погребі, забрали телефони та не дозволяли нікуди виходити.

А ми весь цей час молилися до Бога і співали пісні у своєму будинку. Хіба це не милість Божа?! Ось так Бог захистив мене, моїх батьків, сестер та 2-х племінників, і це лише одне зі свідоцтв нашого життя.

Я дуже дякую Богові, що зберіг життя моє та моєї сім’ї та дякую Богові за друзів, які в цей період нашого життя тримали нас на руках молитви”

Ліда Степанюк