Старість – це нездатність дивуватися

Якщо людина для себе несподівано відкриє прекрасну музику великих композиторів, навчиться слухати, розуміти і відчувати, це відразу подовжує життя автоматично. Про молодість духу та про те, як подовжити життя мамі у життєвій розповіді Михайла Казіника.

Після смерті тата я забрав маму до себе в Стокгольм. Не міг я її залишити в Білорусії з її пенсією у 100 доларів в хрущівці, де все нагадувало їй тата. Через три місяці після переїзду мамі дали власну квартиру, тому що там вважається, що вона не може залежати ні від кого, крім держави.

Також почали виплачувати пенсію, надали безкоштовні медичні, електричні та транспортні послуги.

І нарешті приходить довгоочікуваний папірець. Бачите, як я довго підходжу до розмови про старість! Там написано: якщо ви бажаєте отримати освіту в школі для іноземців з метою вивчення шведської мови, ласкаво просимо, ми починаємо в такі-то числа. Мама: «Синочку, мені 73 роки, я ж осоромлюсь».

Я кажу: «Мамо, ти завжди була відмінницею, і в цій школі будеш також».

Мама пішла в мовну школу. Там були такі ж старенькі, як вона. Деякі на 10 років старше, по 83 роки, деякі молодші – їм 67, діти, можна сказати. І ось утворився клас. З усіма шкільними та класними історіями. З закоханістю, з записочки, зі святкуваннями днів народження з тортиками, з поїздками по Швеції, і все – безкоштовно, за державний кошт.

Моя мама померла у віці 97 років. Один з її друзів помер в 99 в результаті лікарської помилки, інша подруга – в 103. В останні роки вони колективно написали і видали  книгу, їздили до Іспанії, літали в Англію, Ізраїль, отримували враження. З цього класу ше живі три чверті учнів.

У певному віці людина отримує парадигму: життя скінчилося, попереду тільки хвороба, темрява і смерть. Нікому не потрібні ні мої думки, ні мої ідеї, ні мої вірші, ні музика, я покинутий усіма. Мені потрібно дожити.

Коли людина йде в школу і пише неправильні дієслова на колінах, то отримує в мозок інформацію: «Я не у темряву дивлюся, а я вчу шведську мову для того, щоб розмовляти нею, а не щоб з цією безглуздою мовою лягти в труну».

Людина – це не тільки тіло, це дух. Коли тіло сильніше духу, тоді воно йде доживати. Коли дух сильніший за тіло, то він сміється над тілом: «Скільки тобі – 80 або 90?».

І що? Я вчу іспанську мову. Я закохався! У молоденьку віці зовсім, 65 років, треба ж було дожити до цього віку і закохатися по-справжньому. Я думав, що раніше то любов, а це була дружба.

І ось тут починається диво. Як тільки ви перепрограмуєте мозок, у вас скасовується смерть. У вас скасовується старість.

Залишайтеся яскравими, цікавими. Ви не читали вголос віршів? Спробуйте! А раптом відкриєте для себе щось.

Навколо вас тепер інший світ. Відкиньте все, що було пов’язано з нудною монотонною роботою. Тепер ви отримали щасливі роки, нехай п’ять, десять, п’ятнадцять, двадцять років. Живіть, і ви не захворієте.

Найголовніше – це самоспілкування, самомедитація, любов до себе. Чим старше стаєш, тим більше люби себе.

Люби себе, піднімайся з дивана не для того, щоб дійти до найближчого стільця, а для того, щоб пожартувати.

Що таке старість? Це нездатність дивуватися!

“Я такий, я сякий”, – це все старість. Коли ви говорите, що трава була раніше зеленішою – це старість.

Треба продовжити жити так, щоб душа постійно підживлювалась від великої культури, музики.

Якщо людина для себе несподівано відкриє прекрасну музику великих композиторів, навчиться слухати, розуміти і відчувати, це відразу подовжує життя автоматично.

Автор: Михайло Казіник