Темні очі… щастя

Вона зайшла в квартиру і повільно зачинила за собою двері. Зняла куртку і просто кинула на підлогу… Немає сил щось прибирати… Немає сил… Вона сіла на ліжко, взяла в руки свого улюбленого плюшевого ведмедя…

– Потрібно спати, завтра важкий день, – погодилася вона зі своїми думками і натягнула на себе ковдру. Сон не змусив себе чекати… Глибокий сон…
– Привіт, – на неї дивилися великі карі очі.
– Привіт, – здивувалася вона. – Ти хто?
– Я? – Твоє щастя…
– Щастя ?! Тож не дивно, що ми не знайомі.
– У нас є шанс познайомитися… Як тебе звати?
– Настя… А тебе?
– Я не знаю… Як ти назвеш мене?
– Чому я повинна дати тобі ім’я?
– Ну… Я ж твоє.. щастя…
– Дай подумати… Може, називати тебе ласкавий прибій? Або, може перший мільйон? Тобі подобається?
– Ні… Я рідніша. Я буду обіймати тебе і посміхатися тобі просто так. Я буду витирати твої сльози і завжди любити тебе… А ще… Я буду дуже схожа на тебе. Не відмовляйся від мене… Мама…
Вона прокинулася в холодному поту… Ком у горлі і сльози градом… Дзвінок.
– Алло, нам треба зустрітися.
– Так, потрібно, – дуже впевнено відповіла вона.
Через півгодини на нічній набережній вони стояли міцно обнявшись.
– Я не піду завтра на прийом… Я бачила сон.
– Я також. Ми назвемо її Надія! Щастя… Його потрібно берегти…