Увага чи повага? Кожному – своє
Більшість психологів одностайно стверджує, що всупереч поширеним стереотипам, чоловік і жінка однаковою мірою потребують любові. Але сприймають вони цю любов по-різному.
Жінка більше потребує безпеки й ніжності, а чоловік – значимості та поваги, що по суті є лише різними сторонами тієї ж самої любові. Жінка шукає безумовного прийняття, прагне стосунків, у яких вона не повинна безперервно щось доводити й заслуговувати. Чоловік шукає роботи, якій би він повністю відповідав і яка б мала вічні позитивні наслідки.
Жінка від народження до смерті думає, чи її кохають, а чоловік – чи його поважають.
Суть питання в тому, що заслужити любов неможливо. Вона є безпричинною, суверенною та вибірковою. Але любов можна прийняти. Від батьків, від Бога, від мудрих і дбайливих людей. Духовна та моральна зрілість у цьому сенсі якраз і визначається здатністю отримувати цю любов із надприродних джерел і згодом генерувати цю силу в собі. Але жодна людина не здатна її генерувати постійно та у достатній кількості. Навіть найкраща дружина не може цілком задовільнити потребу чоловіка у значимості, але вона може допомогти йому відчувати це час від часу. Навіть найкращий чоловік не має стільки кохання, скільки потребує найменш вибаглива жінка, але кожен має достатньо, аби час від часу вона отримувала те, ради чого з’явилася на світ Божий. Одним словом, ми недостатні одне для одного. І тому що всі ми – невиліковні егоїсти і тому що всі ми – надто слабкі, недосконалі й просто смертні #люди. Ось чому ми так відчайдушно хапаємося за безцінні уламки вічності, яку зруйнували колись власноруч за воротами раю.
Як важко поважати чоловіка, що не піклується про свою дружину, так само важко любити і жінку зі сварливим дурнуватим духом.
Покора без любові – це рабство, а любов без взаємності – це абсурд. Відірвані від єдиного джерела любові, яке навіки залишилось у Едемі, бідолашні чоловіки й жінки приречені жити або в добровільних ілюзіях, або в повній апатії. Жити як овочі, або глиняні скульптури аж поки не повернуться назад, до тієї незавершеної розмови біля двох дерев усередині Саду. Дерева життя та Дерева пізнання добра і зла. Повернутися, щоб дати вичерпне пояснення і щодо свідомого переступу Єви, і, особливо, щодо байдужого мовчання Адама з цього приводу.
(с) Доктор Ладик