Пасха. Що далі?

Після першої Пасхи минуло понад 3500 років. У біблійному оповіданні книги Вихід читаємо, як Бог через пасхальне ягня звільнив від рабства сотні тисяч рабів. Однак минає небагато часу, як вони знову повертаются в своєму серці до Єгипту! (Книга Вихід з 3 по 16 розділи).

Велич сучасного щорічного святкування Пасхи дуже швидко минає під наступом життєвих побутових справ. Тільки через рік ми знову згадаємо про світле Христове Воскресіння!

Однак неволя, про звільнення від якої проповідує Пасха, не має повертатись!
“Пам’ятай, що ти був рабом, та Я звільнив тебе”, – наполегливо нагадував Господь тим, хто прийняв та звершив Пасху Господню! Згадка та пам’ять про Пасху мали супроводжувати звільнений народ упродовж усього року, маючи дуже практичні повеління Господа щодо побутового життя, аж поки свято Пасхи знову, через рік, наповнить серця особливою радістю Воскресіння.

Як ми маємо згадувати Пасху впродовж року?

У книзі Повторення Закону ми маємо три настанови, які Господь дав, кажучи: «пам’ятай, що ти був рабом».

Перша настанова:

(вдячного поклоніння)

“Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій. Шість день працюй, і роби всю працю свою, а день сьо́мий – субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій та дочка́ твоя, і раб твій та невільниця твоя, і віл твій, і осел твій, і всяка худоба твоя, і прихо́дько твій, що в брамах твоїх, –  щоб відпочив раб твій і невільниця твоя, як і ти. І будеш пам’ята́ти, що був ти рабом в єгипетському кра́ї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раме́ном, тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день” (Второзаконня 5:12-15).

Щотижня пам’ятати Боже благословення та своє звільнення, присвячуючи один день Господу. Можно було б назвати цю постанову Заповіддю вдячності або вдячного поклоніння. Ісус Христос якось сказав: “Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Євангеліє від Матвія 11:30). Божі постанови – не важкий тягар, якій Господь бажає покласти на людину суто задля Самого Себе. Всі заповіді Божі дані нам, щоб нам добре було, “щоб відпочив раб твій і невільниця твоя, як і ти.”

Підкреслюючи це, Ісус сказав до релігійних діячів, хто не розумів цієї суті: “Суботу установлено для людини, а не людину для суботи” (Євангеліє від Марка 2:27).

Друга настанова:

(“справедливої” милості)

“Коли буде про́даний тобі брат твій єврей або єврейка, то буде служити тобі шість літ, а сьо́мого року відпустиш його вільним від себе. А коли відпустиш його вільним від себе, не відпустиш його по́рожньо, – конче наділи́ його з худоби своєї дрібно́ї, і з то́ку свого, і з кадки чави́ла свого, – чим поблагослови́в тебе Господь, Бог твій, те даси йому. І будеш пам’ятати, що рабом був ти сам у єгипетськім кра́ї, та викупив тебе Господь, Бог твій, тому я наказую тобі про цю річ сьогодні” (Второзаконня 5:12-15).

Якщо можна так назвати то, це постанова “справедливої” милості.
Як тобі вчинив Господі, так і ти роби іншому!

Рабство ніколи не було в задумі Божому, як дехто вважає, викривлюючи Біблію!
Навпаки, Бог своїми постановами намагається виправити ті соціальні стосунки, що протирічать Царству Небесному. Наприклад, широко відомий старозавітній вислів: “Око за око та зуба за зуба” – не є постановою веління, а постановою соціальної справедливості або обмеження – не більше! До того ж, іще в ті часи вона вимагала звільнення раба, якщо той лишиться зуба чи ока через жорстоке ставлення господаря! Чи було таке можливо під час рабовласництва в народі, де такої постанови не було? Звісно, ні!

 “А якщо станеться нещастя, то даси душу за душу, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опарення за опарення, рану за рану, синяка за синяка. А коли хто вдарить в око раба свого, або в око невільниці своєї, і знищить його, той на волю відпустить його за око його. А якщо виб’є зуба раба свого, або зуба невільниці своєї, той на волю відпустить того за зуба його” (Вихід 21:23-27). Тож доволі добра та справедлива виявляється ця старозавітна постанова.

Як нам виконувати це сьогодні?

У Новому Заповіти, за яким сьогодні живуть християни, Ісус Христос, так трансформував ці постанови:

“Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи! Тим то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: Потерпи мені, я віддам тобі все! І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопивши його, він душив та казав: Віддай, що ти винен! А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: Потерпи мені, і я віддам тобі! Та той не схотів, а пішов і всадив до в’язниці його, аж поки він боргу не верне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався? І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів” (Євангеліє від Матвія 18:21-35).

Якщо ми шукаємо милості та пробачення у Бога, то це є справедливим прощати тих, хто винен нам, та “звільнити” тих, кого ми тримаємо в “полоні” своїм непрощенням!

Третя настанова:

(турботи та піклування)

І будеш пам’ятати, що рабом був ти сам у Єгипті, і викупив тебе Господь, Бог твій, звідти, тому я наказую тобі робити цю річ. Коли будеш жати жни́во своє на своїм полі, і забудеш на полі снопа, не ве́рнешся взяти його, – він буде прихо́дькові, сироті та вдові, щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, у всім чині твоїх рук. Коли будеш оббивати оливку свою, не будеш переоббивати в галу́зках за собою: воно буде прихо́дькові, сироті та вдові. Коли будеш збирати виноград свого виноградника, не будеш збирати поли́шеного за собою, – воно буде прихо́дькові, сироті та вдові. І будеш пам’ятати, що рабом був ти в єгипетськім кра́ї, тому́ я наказую тобі робити цю річ” (Второзаконня 24:18-22).

Дбати про інших, як і Господь дбає про тебе!
Якщо хтось дивується: “Де ж Його піклування?”, апостол Павло каже: “Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо” (Діяння 17:28).

Він “наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Євангеліє від Матвія 5:44-45).

Господь подбав про прощення твоїх гріхів, щоб через каяття та віру ти мав життя Вічне!
”Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Від Івана 3:16).

Чи цього замало?

Служіння Богу – це служіння іншому. Тож Господь каже, щоб ми допомогали та піклувались про іншого, пам’ятаючи коли самі мали проблеми та труднощі.

“Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного” (1 Тимофію 5:8).

Тож маємо три післяпасхальні настанови як згадку: поклоніння, прощення та служіння, щоб нам пам’ятати, що Господь зробив для нас та святити Пасху впродовж року!

Виконання цих Господніх постанов не тільки принесе багато благословення та радості тим, хто навколо нас, але, без сумніву, буде наповняти й наші серця радістю, бо написано: „Блаже́нніше давати, ніж брати!“ (Дії 20:35).

Не повертайся до старого.

Дозволь, щоб Пасха дійсно звільнила та змінила твоє життя!

Автор: Олександр Богданов