Опитування: Церква в Україні має один з найвищих рівнів довіри

Про це говорили під час фахової дискусії «Війна і Церква. Церковно-релігійна ситуація в Україні-2022», яку організував Центр Разумкова спільно з Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні.

Російська агресія в Україні вже забрала тисячі життів захисників і цивільних осіб, ще сотні тисяч людей залишилися без дому, частина сіл і міст досі окуповані. У цій ситуації Церква стала однією з точок опори для тих, хто постраждав. При церквах можуть отримати допомогу внутрішньо переміщені особи, у них роблять збори на підтримку ЗСУ та тероборони, тут організовують плетіння маскувальних сіток і склади гуманітарної допомоги, Церква стає посередником у процесі звільнення військовополонених.

«Під дією стресу змінюється суспільне ставлення до релігії, очікування від Церкви, оцінки її місця та ролі в житті суспільства, держави й людини. Війна вплинула на Церкву, її пріоритети як центру діяльності. Водночас російська агресія критично посилила актуальність питання незалежності Церкви в Україні. Зокрема, можемо говорити про спроби країни-агресора використати одну з православних церков та її священнослужителів у своїх цілях. На жаль, такі спроби частково були успішними. У воєнний час це не могло не позначитися на відносинах держави й Церкви, на ставленні суспільства, на міжцерковних взаєминах», ― зазначає президент Центру Разумкова Юрій Якименко.

У презентованому соціологічному дослідженні йдеться насамперед про релігійність українського суспільства, рівень довіри до Церкви, бачення вірянами її ролі й служіння в умовах війни й у перспективі ― після перемоги. Наведемо ключові моменти з результатів, якими поділився заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко.

Рівень релігійності українського суспільства зріс з початком повномасштабної війни до 74% (регіонально це від 84% жителів Заходу країни до 63% жителів Сходу і 61% жителів Півдня країни). Більшість опитаних ідентифікують себе з православ’ям — 63%, 10% ― греко-католики, 4% ― віряни протестантських та євангелічних Церков. При цьому після 24 лютого 2022 року 11% вірян почали відвідувати церкву чи молитовний будинок частіше, 12,5% — рідше, а в 47% людей частота не змінилася.

Найчастіше віряни відвідують релігійні служби для спілкування з Богом (54%), участі в молитвах і релігійних обрядах (51%), щоб послухати проповідь (35%). Ще 35% респондентів кажуть, що відвідування релігійної служби їх заспокоює, дозволяє забути про повсякденні турботи, 24% ― про те, що воно допомагає вирішити моральні проблеми.

Щодо модернізації Церкви, то 54% опитаних вважають, що нічого змінювати в діяльності релігійної громади змінювати не треба. 15% кажуть, що варто більше уваги приділяти різним видам допомоги членам громади, 14% респондентів вказують на те, що більше уваги слід приділяти психологічній підтримці членів громади, 10% хочуть, аби богослужіння й проповіді відбувалися рідною для них мовою.

Церкви та релігійні об’єднання в Україні, на думку опитаних, мають мати такі цілі: духовну підтримку людей, що переживають духовну кризу (51%); вшанування Бога, спільні молитви (47%); моральне оздоровлення суспільства (29%); допомогу соціально незахищеним групам населення (27,5%); захист традиційних цінностей (24%).

Також у суспільстві побутує думка про те, що важливим у діяльності Церкви чи релігійного об’єднання є соціальне служіння, допомога людям. 32% опитаних відповіли, що соціальне служіння повинно відігравати провідну роль у діяльності церкви. Щодо основних видів такого служіння, то 62% опитаних кажуть про психологічну допомогу, 49% ― про захист вразливих груп (людей, які постраждали від насильства, безпритульних, переселенців тощо), 32% ― про релігійну освіту, 29% — про виховання дітей, 25% мають на увазі матеріальну допомогу.

На думку 54% респондентів, першочерговим завданням для релігійних об’єднань під час війни є надання психологічної допомоги, 45,5% кажуть про допомогу Збройним Силам України, ще 39,5% ― про допомогу у вирішенні соціальних і матеріальних проблем громадян.

38% опитаних зазначили, що, на їхню думку, після закінчення війни роль релігійних об’єднань, церков у суспільному житті України не зміниться. 36% вважають, що вона зросте, і 5,5% — що вона знизиться.

Голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський під час дискусії зазначив, що церкви та релігійні організації в Україні надали колосальну допомогу людям, які цього потребували внаслідок повномасштабного вторгнення Росії.

Релігієзнавець, політолог, надзвичайний і повноважний посол України у Ватикані Андрій Юраш вказує на те, що зараз саме той момент, коли українці мають зробити все, щоб вирішити задавнені проблеми на релігійному ґрунті:

«Те, що раніше не можна було вирішити, зараз у зв’язку з критичною ситуацією та загальною мобілізацією, відчуттям відповідальності за долю держави стає набагато легшим. Наприклад, календарна реформа, про яку говорили десятиріччями,відбудеться. Саме посилення міжнародного виміру й міжнародної форми релігійної політики української держави допоможе реалізувати й багато внутрішніх процесів. До прикладу, перед прийняттям ЄС рішення про надання Україні статусу кандидата президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн приїжджала до Папи й консультувалася щодо того, наскільки Святий Престол підтримує позицію європейських держав. Хоча Ватикан не є членом цієї спільноти, але без його голосу не могли прийняти остаточного рішення. Зараз треба зробити все, навіть те, що здається нереальним, аби пришвидшити нашу перемогу, знівелювати всі маніпуляції та провокації на релігійному ґрунті й показати, що вони мають російське коріння».

Окремою темою обговорення були українці, які змушені шукати прихисток від війни за кордоном. Релігієзнавиця й докторка філософських наук Людмила Филипович наголошує, наскільки важливо українському середовищу в різних країнах мати можливість задовольнити свої релігійні потреби. За її словами, 70% людей невідомо, де за кордоном можна піти до церкви й відсвяткувати свята. Найбільш поінформованими за даними опитування є протестанти.

«Духовна опіка над біженцями ― це складна проблема. Європа стала своєрідним конкурентним полем для декількох Церков, особливо це стосується ПЦУ й УПЦ МП. Думаю, що до цієї ситуації має підключитися держава. Не втручаючись у внутрішні справи цих Церков, треба допомогти тим, хто має опікуватися нашими біженцями, і прискорити процес надання мандатів на місіонерську діяльність нашим священникам. УПЦ МП мають привілей і творять за кордоном парафії, однак ПЦУ їх творити не може», ― зазначає Людмила Филипович.

«Екстремальні умови повномасштабної російської агресії створюють потужний запит на справжність практикування релігії. Уже недостатньо просто мати можливість здійснювати релігійні обряди. Люди жадають того, щоб релігійні спільноти допомогли їм чинити в непростих умовах так, як вчить та чи інша релігійна структура, і щоб сама ця структура була взірцем такої поведінки. Є запит не на красиві слова, а на вчинки. Також спільним фактором для представників усіх релігійних спільнот в Україні й критерієм правовірності стало ставлення до української держави й боротьби за незалежність, здатність до діалогу й співпраці з іншими задля досягнення спільного блага», ― підсумовує дискусію В’ячеслав Горшков.

*Дослідження проводилося з 4 по 11 листопада 2022 року Центру Разумкова за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в усіх регіонах України на територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії. Опитано 2018 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.