Останні дні – в Помпеях
Про південь Італії мріялось давненько – адже північ апеннінського чоботу трохи вже досліджений. Після кількох днів блаженного перебування у прозорих водах Адріатики регіону Апулія з його безкінечними оливковими гаями на теракотовій кам’янистій землі дещо несподівано вирішуємо повертатись до Риму через Неаполь (регіон Кампанія) – і як тут не зазирнути до міста Помпеї, точніше до руїн міста, яке в 79 році н.е. було поховано під 8-метровим шаром пилу, лави та сажі після виверження вулкану Везувій.
Взагалі руїни давньоримського міста Помпеї знаходяться в межах сучасної невеличкої комуни Помпеї в регіоні Кампанія, неподалік від Неаполя.
І ось вирушаємо, поглядаючи на такий близький Везувій. Сам вулкан виглядав досить безпечно та приязно, але наслідки його пробудження вразили масштабом руйнування. До речі, Везувій у деяких історичних пам’ятках згадують під назвою “гора покарання”, а загибель Помпеї трактують як “Божу кару на місце крайньої розбещеності жителів”. (На одній стіні в зруйнованому будинку Помпеї археологи навіть знайшли допис попелом “Содом і Гоморра”).
Біля паркмайданчику, де гуртуються величезні туристичні буси та різні автомобілі, розташувався ярмарок сувенірів – не втримуюсь і купую карту за 2 євро (хотів співвітчизник за 3 продати, аж ні). Виявляється дарма купила (та й карта не дуже виявилась інформативною).
Річ у тому, що після купівлі квитка, можна зовсім безкоштовно взяти путівник з детальною інформацією про кожну будівлю та схемою зруйнованого – на третину відкопаного – міста.
У черзі за квитком стою (15-20 хв), коштує він 15 євро (і ніякі прес-карти не діють, як в деяких інших музеях Італії). До речі, черга для тих, хто придбав квитки он-лайн у 4 рази коротша. В черзі до мене підійшла екскурсовод, яка пообіцяла за 120 євро показати найпопулярніші місця пам’ятки. Відмовилась – мені ще в аутлет римський треба заїхати 🙂
Вхід на територію – через турнікети, переді мною лише зграйка китайців, а далі намагаюсь йти за путівником. Зрозуміти схему було не просто, але я впоралась після перших хаотичних спроб здогадатись чия вілла чи будинок переді мною.
Кожен квартал міста позначений на схемі путівника своїм кольором, і таким же кольором номера визначних пам’яток.
Місто вразило – стіни без дахів, мозаїчні підлоги, малюнки тварин та міфологічних героїв, подвір’я з неглибоким басейном біля входу – для набору прісної води, яка лилась з отворів на даху.
На вході справа величезний майданчик – з нього відкривається найкращий краєвид на грізний вулкан.
Далі вздовж вулиці руїни будинків, які позначені (скоріш за все умовно) іменами жителів. Далі справа територія давньоримської Базиліки.
В кінці вулиці – головна ринкова площа – ФОРУМ, по сторонах якої розміщені закриті залізними прутами великі приміщення, в яких зібрані так звані “скарби” археологів – різні робочі інструменти, чудернацький посуд тощо. Ці археологічні знахідки, звичайно ж, не такі цінні, як ті, що зараз спочивають у Національному музеї Неаполя, але не менш привабливі.
“А це що за туалетики?” – цікавлюсь я. Виявляється ці дірки в старовинних конструкціях для того, щоб зберігати їжу теплою на вогні. На території стародавнього міста було багать місць публічного харчування. Помпейці – ті ще ласуни!
День виявився спекотним, але посеред руїн є й справжнє кафе, де можна придбати прохолодні напої чи айскаву, перепочити від спеки й переглянути подальший маршрут.
До речі, вздовж вулиць встановлені фонтанчики з чудернацькими оздобами й майже прохолодною гірською водичкою – римляни відомі своїми системами водопостачання – акведуками. Туристи залюбки зупиняються, щоб поповнити запаси своїх пластикових пляшечок.
Далі прямуємо оглядати помпезні лазні – розмір вражає: ніби храми якісь, а не баньки. Чистюлі ці помпейці були 🙂
Заглядаємо до будівлі з відомою фігурою помпейки – її гіпсова фігура лежить на животі, закриваючи обличчя руками. Були й інші фігури, які налякали: невже всередині люди, які втікали від лави? Насправді – це гіпсові статуї! Під час розкопок у пустоти, які раніше були тілами людей, але розклались, заливався гіпс і потім діставались фігури людей, яких наздогнала лава… Моторошно…
Йдемо далі повз зруйнованих будинків. Подих перехоплює, коли розумієш, що за цими стінами жив хірург, за тими – поет, а там мисливець, а в цих – заможній городянин, пекар. Професії цих помпейців стали відомі в наслідок речей, мозаїк, малюнків, які були знайдені в їхніх будинках.
Вздовж вуличок прямую до Амфітеатру, який вміщав до 20 000 глядачів. Розповідають, що одного разу там сталась велика бійка серед глядачів, тоді імператор заборонив на 10 років збиратись там. Нічого пики бити один одному!
Біля амфітеатру – довгий коридор, в якому розміщені за склом цікаві знахідки. Наприклад, їстівні “трофеї” археологів: горіхи, родзинки, оливки, цибулинки тощо.
Під час екскурсії можна було спостерігати за працівниками музею та іншими майстрами розкопок – багато чого, звичайно, було відреставровано сучасними матеріалами.
Не вистачило сили обійти все зруйноване місто, але вірю, що головні цікавинки я все ж побачила, а головне доторкнулась до сторінки вражаючої історії поховання та воскресіння міста Помпеї.
Ну, а далі на Рим!