Ваша дитина – це ваш ближній

Якби ви запитали мене про єдине найголовніше розуміння, яке сформувало мій батьківський підхід, воно було б таким: діти – це люди. Це твердження безперечне й не вимагає роз’яснень. Безсумнівно, діти мають руки, ноги, вуха й роти, чого достатньо для того, щоб віднести їх до цієї категорії. Але ідея про їхню індивідуальність виходить далеко за межі того, що вони всього лише володіють тілом. Вона звертається до суті їхнього існування і говорить про їхню цінність.

Діти несуть у собі образ Бога точно так само, як і дорослі. Ну, добре, не точно так само як і дорослі – вони дійсно розвиваються фізично, емоційно й духовно з різною швидкістю, порівняно з дорослими; але їхня внутрішня цінність і гідність не збільшується і не зменшується залежно від швидкості або ступеню їхнього розвитку. Як чудово зазначив доктор Сюсс: “людина є людиною, незалежно від того, наскільки вона доросла”.

Якби ви запитали мене про єдине найголовніше оманливе твердження, яке я коли-небудь чула стосовно батьківського обов’язку, воно було б таким: “Біблія відносно мовчазна щодо виховання дітей”.

На перший погляд, це твердження здається істинним. Коли ми згадуємо “уривки про виховання дітей”, ми зазвичай думаємо про ті, які безпосередньо згадують батьків, дітей, авторитет і настанови. Повторення Закону 6; п’ята заповідь у 20-му розділі книги Вихід; пошкодуєш різку – зіпсуєш дитину; вчіть дитину, як вона повинна жити далі; діти, коріться вашим батькам у Господі, і поверхневе знання інших віршів. Останнім штрихом ми можемо навіть кинутися на приклад Блудного Сина або батьківської журби патріархів. Проте крім вищеназваних віршів, декілька уривків спеціально згадують про стосунки батьків і дітей, що приводить багатьох до висновку про те, що в більшості випадків Бог повинен залишити нас самих розбиратися з питаннями виховання дітей. Закономірний висновок.

До тих пір, поки ми не будемо пам’ятати про те, що діти – це люди.

Тому що, якщо діти – люди, то вони теж є нашими ближніми. Це означає, що будь-яке біблійне повеління, яке говорить про любов до ближнього як до самого себе, несподівано має стосунок до того, як ми виконуємо батьківський обов’язок. Будь-яке веління любити, переважно ціною великих втрат, із великими зусиллями та з Божою мудрістю, стає не просто велінням любити людей на своїй роботі або людей у своїй церкві, або людей у перукарні, або людей на вулиці, або людей у притулку для бездомних. Воно стає велінням любити людей і під своїм дахом, незалежно від того, наскільки вони малі. Якщо діти – це люди, тоді наші власні діти – це наші найближчі ближні. Жоден інший ближній не живе ближче, або не потребує нашої самовідданої любові більше, ніж вони.

Визнання того факту, що мої діти – це мої ближні, вплинуло на те, як я їх дисципліную, як я з ними розмовляю, як говорю про них іншим людям. Це зажадало від мене того, щоб я визнала, наскільки швидко я повинна проявляти таке ставлення до своїх найближчих, яке ніколи не проявила б стосовно друга або колеги. Це допомогло мені зробити своїх дітей об’єктом мого співчуття замість об’єкту мого зневажливого ставлення.

Я краще святкуватиму з ними їхні успіхи, не ставлячи це собі в заслугу, і засмучуватимусь із ними про їхні невдачі, не переживаючи почуття, що вони — яскраве свідчення мого жахливого виховання. Визнання своїх дітей моїми ближніми надало мені свободу насолоджуватися ними як людьми, замість того, щоб обурюватись на них, як на тих, хто змушує мене виконувати зобов’язання з випрання їхнього одягу, приготування їм їжі, наведення порядку після їхнього постійного безладдя і в цілому з їх фінансового утримування.

За винятком тих днів, коли цього не було. І в такі дні я знову повинна звертати увагу на те, чому вчить Біблія про любов до мого ближнього, зізнатися в тому, що я не любила так своїх дітей, і починати заново. І Писання надає допомогу достатньо. Тут наведено лише кілька “непривабливих” віршів про виконання батьківських обов’язків, які повертають мене до добросусідства в ті дні, що йдуть не так, як вони мали б:

Коли я хочу зробити грубе зауваження своїм дітям:

Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає. (Прип. 15: 1).

Коли в мене з’являється бажання прочитати їм мораль:

“Знайте, мої улюблені брати: кожна людина нехай буде швидкою до слухання, стримана в словах, повільна на гнів” (‭‭Якова‬ ‭1:19‬, ‭UTT‬‬).

Коли мені хочеться виглядати такою, що викликає страх: 

“Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе” (До филип’ян‬ ‭2:3‬‬‬).

Коли я розумію, що задоволення їхніх потреб стає додатковим навантаженням:

“Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили” (‭‭Вiд Матвiя‬ ‭25:37-40‬).

Коли мені хочеться вдячності за те, як старанно я працюю в ролі мами:

“А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно”.  (Вiд Матвiя‬ ‭6:3-4‬)

Коли у мене немає бажання виявляти прощення за їхні проступки:

“Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою” (До ефесян‬ ‭4:31‬)

Коли я абсолютно не бачу лісу за деревами:

“А раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх, навчальним, до лиха терплячим, що навчав би противників із лагідністю, чи Бог їм не дасть покаяння, щоб правду пізнати, щоб визволитися від сітки диявола, що він уловив їх для роблення волі своєї” (2-е Тимофiю‬ ‭2:24-26‬).

Цей останній вірш записаний на папері для нотаток і поміщений на моєму холодильнику.

Істина полягає в тому, що наші діти – це дана нам Богом відповідальність, з якою ми повинні справлятися. Але ми даватимемо їй раду як належить тільки в тому випадку, якщо ми будемо пам’ятати насамперед про те, що, перше й найважливіше: наші діти є людьми, яких ми повинні оберігати, як скарб. Коли ми дорожимо нашими дітьми, як нашими ближніми, в наших дисциплінарних заходах не залишається жодного натяку на засудження, сором або образу. Наша мова змінюється так, що ми висловлюємо їм, як ми їх любимо і цінуємо, навіть тоді, коли нам доводиться говорити їм слова викриття. І ми замінюємо слова наших молитов: “будь ласка, виправ мою дитину, яка розчаровує” на молитви: “будь ласка, допоможи мені любити маленького ближнього, якого Ти помістив у моєму домі, навіть до такого рівня, як Ти полюбив мене”.

Читайте також: Що для мами найважче?

Фред (“Містер”) Роджерс добре розумів цінність і гідність дітей. Посвячений пресвітеріанський служитель, він провів своє життя, проповідуючи по телебаченню маленьким людям красу добросусідських взаємин: “це прекрасний день по сусідству з … Чи не станете ви моїм ближнім?”.  Його послання корисне також і для батьків. Діти – це люди. Наші власні діти – наші найближчі й найдорожчі ближні.

Мама і тато, використовуйте кожен “прекрасний день по сусідству” для того, щоб показати особливу любов тим ближнім, з якими ви поділяєте ваш дах. І підбадьортесь: Біблія переповнена допомогою для вас.

Автор: Джен Уілкін / thegospelcoalition.org

Переклад: Poklik.media