“Мамо, ти лежиш, проте з усмішкою на обличчі”

Йшов третій рік як я хворіла. Мій чоловік готував їжу, мив посуд і підлогу, прибирав, збирав дітей до школи, тому що мама була не в змозі навіть піднятися з ліжка.У той час моїй меншій донечці було 7 років. Вона приносить мені малюнок, на якому була зображена вся наша сім’я. Зазвичай діти малюють сім’ю так, що вона стоїть, але цей малюнок був іншим: стоїть лише тато й дві дочки, а мама лежить. Побачивши себе лежачою, я заплакала. На що вона сказала: “Мамо, ти лежиш, проте з усмішкою на обличчі”.

Цей малюнок досі дуже дорогий мені. Він нагадує мені про те, що навіть у великих труднощах, переживаннях і хворобах мої діти продовжують дивитися на мене як на приклад наслідування.

Як я вела себе:
– коли Бог мовчав?
– коли було боляче?
– коли в житті все пішло не так?

Моя поведінка в труднощах залежала не від ступеню їх тяжкості, а від особистих стосунків із Богом. Через слабкість я не могла встати, тому молилася лежачи з піднятими руками. Коли мені було важко говорити, я молилася подумки. Коли в церкві під час поклоніння всі стояли, я поклонялася сидячи.

Я намагалася робити все, що було в моїх силах, щоб бути ближче до Бога й протистояти хворобі.

Тому боротися, не зупинятися, не здаватися, любити Бога ще більше й бути вдячною Йому – цьому і вчилися мої діти, дивлячись на мене, в найважчі моменти мого життя.

Пізніше, 25 січня 2016 року, в день, коли наша третя дочка зробила свій перший вдих на цій землі, Бог вдихнув Своє життя і в мене. Я незвичайним чином була зцілена! В один день Бог дав мені подвійну радість: нову доньку й нове здоров’я. Тепер моя 3-річна дівчинка постійно нагадує мені собою про це Боже диво!

Автор: Ina Savochka

Переклад: Poklik.media

Читати також: Що для мами найважче?