Наше діло сіяти, а Господь зрощує!
Чому люди допомагають іншим? Звідки це бажання та як це можна робити? Історія волонтерів Олекасандра та Олени Коваленко, які несуть служіння пасторів церкви “Блага Вість” м. Сміла, Черкаська обл. та є засновниками благодійного фонду “Сила любові”, показує, що творити добро може кожен і це зовсім нескладно.
Влітку 2014 року Олекасандр та Олена розпочали поїздки в зону АТО… Вони відчули від Бога, що той період – це час служіння у прифронтовій зоні місцевим жителям, а також віськовим. У той час вони постійно навідувались у Станицю-Луганську, Світлодарськ, Попасну, Щастя, Авдіївку та в інші населені пункти.
Вони роздавали переселенцям та нужденним людям в прифронтовій зоні хліб, продуктові набори, християнську літературу, рації та християнську літературу.
Під час поїздок пастора намагались оранізовувати невеличкі концерти. Як говорять вони, це допомагало налагодити спілкування, відволікало від війни та трохи заспокоювало солдатську душу.
“Коли ти проводиш з ними (солдатами) час, вислуховуєш, починаєш проповідувати їм, у них з’являється надія продовжувати жити. Адже у багатьох військових є свої страхи, які вони “запивають”, – розповіли волонтери.
Одного дня пастори приїхали в 28-му бригаду, зашли в ангар і чоловіки їм кажуть: “Ідемо, ми щось покажемо”. У сусідній кімнаті в стіні була діра діаметром, приблизно, 3 метри. Розповідають: “Ми зараз знаємо, що Бог є! Ми сиділи в кімнаті, грали в карти й зовсім нічого не чули. І попадає такий снаряд. За військовими підрахунками, хвиля мала бути метрів до десяти, усе мало знести. Ми вийшли й дивимося – діра. Ми нічого не могли зрозуміти й віримо, що Бог нас врятував, адже нас уже не мало бути вживих”.
Ще одна історія з життя волонтерів трапилась у лютому 2015 року в Старобільську. Там Олександр та Олена познайомилися з одим солдатом Славіком. Він сам із Черкас і одразу привернув їхню увагу. Розповідав, що в нього жінка щойно народила, показував фотографії своєї малечі й жалівся, що давно вже не бачив своєї сім’ї.
На серці у пасторів з’явилось бажання привітати його дружину з 8-м березня. Вони спитали в Славіка адресу проживання дружини, поїхали купили квітів та подарунок для його дружини. Жінка відчинила їм двері, вони відразу сказали, що вони волонтери, їздили до чоловіка та вирішили від Славіка віддячити їй. Вона як почала плакати від радості… Потім вони зняли відео з жінкою та її дітками й наступного разу, повернувшись до Старобільська, показали чоловікові це відео. Він теж не зміг стримати сліз, не міг повірити, що вони таке зробили, був дуже вдячний за цей сюрприз.
Також у той час для шпиталю Олександр та Олена з командою волонтерів привозили дуже багато продуктів та медичних засобів. Спілкувалися з лікарем, і він розповів їм, що на день солдати отримували по три шматочки хліба й суп без картоплі…
Згадують, що атмосфера серед мирного населення була дуже важка. Завдяки продуктовим наборам, які привозили їм волонтери, людина мала можливість прожити близько двох тижнів… Вони бачили, як люди за хліб бились, обманювали, сварились… Але все ж пастори не втрачали надію: “Бог там працював, це був час для Нього. Він і зараз продовжує змінювати долі людей. Ніколи не знаєш, що може зробити з людиною подарована Біблія!“.
А добро родити – просто! Особливо, коли робити це щиро. Отже, наше діло сіяти, а Господь зрощує!
