Що приховує День святого Валентина?

День святого Валентина щороку на­буває в Україні дедалі більшої популяр­ності. Тільки-но починається лютий, як вулиці усіх міст заповнює святкова атрибутика: сердечка, валентинки, червоні повітряні кульки, звірятка, які кажуть «Я тебя люблю». Практично на кожному кроці тобі пропонують щось придбати для своєї половинки або для друзів. І, як не дивно, чекає цього свята щораз більша аудиторія. Вже не тіль­ки підлітки знають про модне західне свято, а й найменші школярики і навіть солідні офісні дядьки думають про те, як по-особливому у цей день прояви­ти свої почуття.

І все було б нормаль­но, якби із збільшенням популярності свято не перетворювалося на пропа­ганду вільної любові, вседозволеності у стосунках і навіть боротьби за права секс-меншин. Комерціалізація і вуль­гаризація стали супровідниками дня, який судячи з назви, мав би бути днем пам’яті святого, тобто церковним свя­том.

На жаль, навіть закохані про са­мого святого Валентина у цей день зга­дують дуже рідко, частіше поминають поганських божків Купідона або Амура, малюнки з якими є на більшості віталь­них листівок.

Чи це ефект глобалізації, чи наслідок тотальної моди на все зару­біжне – сказати важко. Проте виглядає якось дивно, що на українській землі, на якій, до речі, зберігаються мощі свя­того Валентина, все більш популярним стає таке свято. А молоді люди, замість того, щоб подякувати Богу за свою по­ловинку чи попросити про неї, виби­рають стильні вечірки, на яких править далеко не святий Валентин.

Корені свята 

Історично корені цього свята сяга­ють ще передхристиянського періо­ду, а саме двох найбільш аморальних язичницьких свят. Перше – Lupercalia (луперкалія), запозичене у стародавніх римлян свято на честь Лаприкуса, бога достатку і землеробства, захисника стад і урожаїв, могутнього мисливця, особливо на вовків. Воно ще знане як фестиваль статевої вседозволеності, який відзначали в середині лютого. Друге – свято, присвячене богині любовної лихоманки, жінок і одружен­ня Juno Februata (лат. febris (фебріс) – «лихоманка»). Під час фестивалів на її честь, які відзначали у всьому Римі, був звичай: у коробку класти маленькі клаптики папірусу, на кожному з яких було написане ім’я молодої дівчини. Хлопці ж із закритими очима витяга­ли клаптик – так утворювалися пари, що брали участь у статевих ігрищах на цьому ж святі.

Звісно ж, з прийняттям християнства Церква намагалася боротися з цими традиціями, проте це було не так легко. Тоді вирішили на цей день призначи­ти інше, але вже християнське свято. Папа Геласій перейменував фестиваль Juno Februata на свято очищення Діви Марії (потім дата святкування була пе­ренесена з 14 лютого на 2), зараз воно знане у нас як Стрітення Господнє. Од­нак це майже нічого не змінило. Тоді в 496 році той самий папа переніс це язичницьке свято з 15 лютого на 14 і спробував ввести інші звичаї відзна­чення, трохи його «християнізувати».

Тепер, замість покладення імен дівчат, у коробку клали імена святих, і потім їх тягнули як хлопці, так і дівчата. Після цього кожен мав обов’язок цілий рік наслідувати життя того святого, якого він витягнув.

Легенда про єпископа Валентина, який нібито загинув 14 лютого через те, що проти волі імператора вінчав солдатів із їхніми коханими, з ‘явилася значно пізніше, аж у 1493 році в Нюрн­берзьких хроніках. Проте це передання зовсім непідтверджене та невизнане Вселенською Церквою. Мабуть, тому 14 лютого ні в Східній, ні в Західній Церк­ві не згадується пам’ять святого з ім’ям Валентин.

Східна Церква у своїх бого­служіннях згадує про трьох подвиж­ників з ім’ям Валентин, які мученицьки закінчили своє життя у III столітті. Пам’ять кожного з них зокрема Церк­ва відзначає 12 серпня, 19 липня і 7 травня.

Щодо Західної традиції, на яку посилаються шанувальники цьо­го святого, то, за «Новою католицькою енциклопедією», Західна Церква знає принаймні двох святих Валентинів, які були обезглавлені в часі переслі­дування Християнства в один день: 14 лютого 270 року. Один був римським священиком, інший – єпископом Терні, поселення, розташованого за 60 миль від Рима (у Східній Церкві їх пам’ять, від­повідно, – 19 липня і 12 серпня). Але, читаючи офіційне житіє цих святих, ми не зустрічаємо практично нічого поді­бного з тим, що звикли чути про свято­го Валентина.

Звісно, це не означає, що від свята по­трібно відмовитися. Святкувати день святого Валентина – не гріх. Але все за­лежить від того, як проводити цей день. Якщо присвячувати його своїм коханим і дарувати їм знаки уваги – це ж чудово, але, якщо все зводити до інстинкту чи статевості, – то варто задуматися, хто від цього виграє.

“У Західній Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові за­хворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився – і видужав. Під час реформи церковного календаря 1969 року в часі II Ватиканського Собору покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. В календарі УГКЦ на цей день, 14 лютого, св. Валентина також немає. Вважається, що день св. Валентина у християнські часи замінив язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням папи Римського Геласія І для усунення немораль­них звичаїв цього дня. Християнство по своїй суті кожного дня має «свято любові», про яке повинен пам’ятати кожен християнин у своєму щоденному житті. Маємо дві заповіді любові: 1) Люби Господа Бога твого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всією думкою своєю. 2) Люби свого ближньо­го, як себе самого (-у).

Спосіб святкування дня св. Валентина, який ми бачимо в суспільстві, часто розходиться з тими заповідями. На жаль, ми стаємо свідками, як любов та гідність людини підмінюється пристрастю і пропагуванням сексу, відірваного від подружжя, а саме свято перетворюється на комерцію і гонитву за зиском. Гідність чоловіка і жінки розтоптують, зводячи людину до предмету маніпулювання і до об’єкта чуттєвої насолоди, а вірність і взаємна пошана висміюються.

Приймаючи свято закоханих, будьте свідомими свого вибору! Що святкуємо? Чисту і вірну любов чи тілесну хтивість, до якої підштовхують ті, хто зацікавлені в наживі за будь-яку ціну? (отець Остап Гнатів, УГКЦ).

 

Джерело: dyvensvit