400 років без права на рідну мову…

25 квітня  2019 року Верховна Рада нарешті ухвалила  закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Положення закону регламентують використання української мови в публічному просторі. Він не поширюється на мову приватного спілкування і мову релігійних обрядів.

За дискримінацію української мови, в тому числі на користь російської, запроваджується адміністративна відповідальність. В гуманітарній сфері – освіта, наука, культура, спорт – за порушення мовної політики загрожує штраф від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів (від 3400-5100 гривень). Набуття чинності цієї норми відтерміноване на три роки. За цей час в усіх областях мають бути створені центри з вивчення української мови.

За новим законом передбачене створення інституту уповноваженого із захисту державної мови. Держслужбовець буде захищати українську мову як елемент конституційного ладу і ставати на захист прав громадян на отримання державною мовою інформації та послуг у всіх сферах суспільного життя на всій території країни.

Закон регулює застосування державної мови. З одного боку, захищає українську мову, яка століттями зазнавала утисків, і дозволяє тепер розвиватися належним чином. Тому що без мови немає держави. З іншого боку, не утискає мови нацменшин. Документ містить положення, які гарантують використання нацменшинам їхньої мови.

Під стінами Верховної Ради зібралась мирна акція з вимогою захистити українську мову та прийняти закон.

Згіднор закону, українською мовою мають говорити/писати:

• у публічному просторі 
• у державному і комунальному секторах 
• у медичній сфері
• у сфері освіти 
• у транспорті, закладах харчування 
•  підписи/маркування товарів та послуг 
• на телебаченні, в Інтернеті, в друкованих ЗМІ 
• у театральних втиставах, дубляжах кіно

Будь-якою мовою можна проводити

• релігійні обряди
• приватне спілкування

Згадаємо, як протягом останніх 400 років українську мову забороняли,відміняли та обмежували:

 (Офіційно – циркулярами, указами, законами, анафемами тощо). 

1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні “Учительного Євангелія” К. Ставровецького.

1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на “Кіевскія новыя книги” П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

1729 — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.

1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.

1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.

1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.

1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.

1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.

1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.

1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: “жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може”.

1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.

1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.

1870 — роз’яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що “кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути обрусіння”.

1876 — Емський указ Олександра  про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.

1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1884 — заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

1888 — указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.

1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

1911 — постанова VII-го дворянського з’їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.

1914, 1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.

1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У “теорії” боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.

1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.

1924 — закон Румунського королівства про зобов’язання всіх “румун”, котрі “загубили матірну мову”, давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925 — остаточне закриття українського “таємного” університету у Львові

1926 — лист Сталіна “Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У” з санкцією на боротьбу проти “національного ухилу”, початок переслідування діячів “українізації”.

1933 — телеграма Сталіна про припинення “українізації”.

1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.

1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи “за вороже ставлення до держави і румунського народу” всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.

1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) “Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей”, відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.

1947 — операція “Вісла”; розселення частини українців з етнічних українських земель “урозсип” між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.

1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.

1960-1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.

1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського “Енеїда”.

1974 — постанова ЦК КПРС “Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік”, де вперше проголошується створення “нової історичної спільноти — радянського народу”, офіційний курс на денаціоналізацію.

1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках” (“Брежнєвський циркуляр”).

1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік” (“Андроповський указ”).

1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи”.

1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.

1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

1989 — постанова ЦК КПРС про “законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної”.

1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

2012 – прийняття Верховною Радою України проекту Закону за ініціативи нардепів від фракції Партії регіонів Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка
“Про основи державної мовної політики”, який загрожує значним звуженням сфери використання української мови у ключових сферах життя в більшості регіонів України.

2014 рік – після Революції гідності парламент проголосував за скасування закону “Ківалова-Колесніченка”. Але тодішній виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов відмовився підписувати це рішення, пояснивши таку позицію необхідністю підготовки та ухвалення нового закону.

2015 рік –  Конституційний суд відкрив провадження за конституційним поданням 57 народних депутатів щодо відповідності конституційності цього закону.

2018 рік – Конституційний суд визнав закон Ківалова-Колісніченка таким, що суперечить Конституції.

2018 рік – Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект №5670-д, який визначає статус української мови як офіційної державної мови в Україні і передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення норм закону.

 2019 рік –  Верховна Рада ухвалила  закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.