Як в ізраїльських школах розвивають креативність та мотивацію

Під час Освітнього форуму «Твори» в Українському католицькому університеті у Львові представник організації Education Cities, що створила по всьому світу понад дві тисячі приватних шкіл з кардинально новими методиками навчання, Омер Закай розповів про принципи демократичної школи та інновації в освітній галузі Ізраїлю.

Школа підлаштовується під учня

— Демократична школа — це мережева система навчання, яку створили в Ізраїлі ще 30 років тому. Її ідея полягає в тому, щоб підлаштовуватися під учня, а не навпаки. Роль вчителя в такій школі — мінімальна. Натомість діти обмінюються знаннями між собою і самі вибирають, що хотіли би вчити.

На початку XX століття у світі були схожі освітні моделі, досвід яких ми частково запозичили. Одна з найвідоміших — це приватна школа Саммерхілл у Великій Британії, яку заснував Олександр Сазерленд Нілл у 1921 році. Також доволі революційну модель запропонував Януш Корчак у період Другої світової війни на базі польського сиротинця. Один з його найвідоміших висловів: «Прагнучи вберегти дитину від бактерій дифтерії, не переносьте її в затхлу атмосферу нудьги й безвілля». У його школі діти мали парламент, суд та могли повністю вирішувати всі внутрішні питання.

Наразі понад дві тисячі шкіл на всіх континентах працюють за нашою системою, проте кожна з них має власну ідентичність.

Учні мають вибір

У демократичній школі діти так само мають фінальні екзамени й отримують атестати. Проте, на відміну від державних шкіл, вони можуть обрати предмети для вивчення та складання іспитів.

Демократична школа — простір відкритих можливостей. Тут можна все, поки ти не порушуєш правил спільноти. Ці правила може встановлювати сама учнівська спільнота і їх дуже легко змінити. У якомусь сенсі це «картонна коробка», тоді як загальноосвітня школа — це «металева коробка». Безумовно, деякі правила все ж є, бо не можна «вийти з коробки», якщо її не існує.

Діти можуть займатися саме тим, що їм цікаво — вибирати ті предмети, у яких їм хочеться зростати. Це загальна практика для всіх учнів від 1-го до 12-го класу. Навіть першокласники самі обирають свої предмети. На початку кожного року школярі мають перший ознайомчий тиждень з усіма дисциплінами. Після цього вони формують власний навчальний графік, що мотивує їх та спонукає до відповідальності.

Мотивація дітей — основа креативності

Демократична школа створена, щоб допомогти дітям знайти їхню пристрасть. Вчителі тут заохочують дітей знайти в собі внутрішню силу до пізнання світу, до самомотивації.

Це основне підґрунтя для креативності. Вона може зростати лише на «родючій землі», коли діти вивчають ті сфери, до яких мають найбільший інтерес і потяг. Саме тоді, коли діти відчувають себе успішними, формується простір креативного мислення.

Зараз багато випускників демократичних шкіл працюють на керівних посадах: керують фабриками, армією, працюють в IT та міжнародних глобальних компаніях. Вони — це доказ того, що наша система освіти працює.

Від піраміди до мережі

Глобальна система освіти має форму піраміди. На найвищому рівні перебуває міністерство, потім — регіональні відділи освіти, школи, вчителі і, врешті-решт, учні.

Перш за все, знання в таких структурах має тільки один напрямок руху — зверху вниз. Найнижчі блоки піраміди не мають можливості вплинути на вищі.

По-друге, піраміда оцінює лише власну продуктивність: наскільки швидко знання перейшли з одного рівня на інший. Усі контрольні роботи та екзамени існують для того, щоб оцінити продуктивність піраміди, а не індивідуальний потенціал кожного.

Ми намагаємося створити модель, де всі блоки комунікують й інформація передається в обидва напрямки. Це уможливлює процес, у якому вчитися і вчити може кожен. Це приклад мережевої системи.

Зміна ролі вчителя

У пірамідальній структурі сила вчителя полягала в тому, що він мав перевагу в знаннях. Проте зараз це не працює, бо сьогодні студенти мають інтернет та власні знання. Вчитель більше не є авторитетним джерелом знань. Безперечно і досі є доволі багато вчителів, які намагаються утримати авторитет, проте їм це не надто вдається, бо завдяки новітнім інформаційним технологіям учні можуть дізнатися більше, ніж на примітивних уроках.

Роль вчителя в сучасній мережевій школі — бути фасилітатором, допомогти кожному учневі знайти свої власні знання. Він має показати дітям шлях до залучення в мережу знань за допомогою індивідуальних можливостей. Перша річ, яку потрібно здійснити вчителю — ідентифікувати можливості кожного учня, а не бути звичайним носієм знань. Роль вчителя як фасилітатора — це єдине, що не зможуть замінити технології.

Про найголовнішу мету сучасної школи

Вимірювання успіхів і ефективності — це проблема стандартизації навчання. Оцінювання — це потреба піраміди. У мережевій системі ми не можемо виміряти всі блоки за однаковою шкалою, оскільки кожна людина — унікальна. У демократичній школі немає потреби оцінювати всіх за однією системою.

У демократичній школі вчителі надають кожному учню індивідуальний письмовий відгук про його навчання. Цей відгук, на відміну від оцінки, допомагає дитині зрозуміти, що варто розвивати, які сторони посилити, що допрацювати.

Основна мета будь-якої школи — зробити дітей щасливими. Потрібно постійно намагатися зробити все можливе, щоб учні посміхалися із запалом в очах. Більшість шкіл намагаються якомога більше віддалити нас від щастя. Вони поміщають нас у свої рамки, у свої коробки, де дітей ніхто не запитує, що насправді робить їх щасливими. Як можна 12 років вчити дитину і бути до цього байдужим?