Немовірний дизайн: слух людини

Мало хто замислюється над тим, які складні механізми ми носимо в своєму тілі. Спів птахів, приємна мелодія, щасливий сміх веселої дитини. Яким було наше життя без цих звуків? Та наша здатність чути залежить від надзвичайно складної, взаємопов’язаної і детально спроектованої системи.

Наше вухо надзвичайно чутливе і здатне сприймати зміни тиску всього в 0,0000000001 атмосфер. Цей процес починається з коливального руху повітря, вібрації, при якій до слухача поширюються імпульси тиску повітря, що досягають, врешті-решт, барабанної перетинки. Тут відбувається зміна способу проведення звуку – від повітря до кісточок. Потім, вібруючи по кісточкам, звук переходить до внутрішнього вуха, де передається далі вже за допомогою рідини. Тож, в процесі нашого сприйняття звуку задіяні 3 способи його передачі: повітря, кістка та рідина.
Наші вуха здатні почути, як перо ковзає по одягу, але при цьому ми не чуємо, як кров йде через капіляри всього в декількох міліметрах від вух. Чому це так? Слухова частина мозку людини працює як служба безпеки, слухаючи кожен звук і вирішуючи, що нам потрібно чути, а що ні. Адже, якби ми постійно чули наше дихання, ковтання слини, рух суглобів чи серцебиття, ми не змогли б ні на чому зосередитися. Наш мозок автоматично приглушує деякі звуки, а в деяких випадках навіть блокує. Вдихніть повітря і подивіться, чи зможете ви його почути. Звичайно ж зможете. Та за останні 24 години ви вдихнули приблизно 21 000 разів.
Аналіз всіх частин вуха і важливість кожного з них для слуху людини демонструє присутність неймовірної складності. У той час як велике фортепіано має 240 струн і 88 клавіш, наше внутрішньо вухо «озброєне» 24 000 «струн» та 20 000 «клавіш», які дозволяють нам чути величезну кількість і різноманітність звуків. Відсутність найменшої деталі у цій системі зробить нас глухими, а наявність всієї іншої системи – марною. Більше того, кожна “найменша деталь” в цьому ланцюжку насправді сама є системою з безлічі складових. Вушна раковина людини, наприклад,  має свій неповторний рельєф з випуклостей, вгнутостей і канавок, завдяки чому звук захоплюється та надходить до слухового каналу двома шляхами. Це необхідно для найтоншого акустичного і тривимірного аналізу, що дозволяє розпізнавати напрямок і джерело звуку, що важливо для нашого мовного спілкування. І це лише один приклад, щоб не занурюватися у надскладну будову барабанної перетинки, молоточка чи “равлика”. Тож дуже нерозумно вірити, що така дивовижна складність нашої слухової системи склалася випадково. Адже все в ній потужно вказує на історичну реальність розумного задуму.