“Били залізною палицею, замикали у підвалі та палили наш прапор”: Українські діти про “відпочинок” у таборах РФ

Віталій потрапив у табір ще у жовтні, коли «новий» директор школи в Бериславі запропонував мамі Інні відправити сина на відпочинок. Жінка спочатку відмовилася. Проте юнак, який постійно перебував у стресі, дуже хотів поїхати відпочити з друзями.

А якщо врахувати, що рідний Берислав вже давно був відключений від електроенергії, і щоб дістати продукти, доводилося постійно стояти в чергах за гуманітаркою, то Інна врешті погодилася ризикнути. Здоров’я й безпека сина були в пріоритеті.

Однак вже сама поїздка в табір викликала у хлопця дивні відчуття. Спочатку їх не годували цілий день, а зранку замість сніданку примусили слухати гімн Росії. А потім давали таку неїстівну їжу, що юнаку доводилося тікати з табору, аби придбати за власний кошт нормальні продукти. Постільну білизну чисту дітям не давали, в душ також водили не щодня.

Але харчування та особиста гігієна були не найбільшими проблемами у таборі, у порівнянні з тим, що довелося пережити дітям психологічно. В окупованому Криму росіяни створювали для них нелюдські умови перебування. Все навколо було завішане словом «росія», у коридорі стояла статуя президента рф з написом “путін — цар”, а кожен ранок починався з російського гімну. Хто відмовлявся співати, у того забирали телефон, порцію їжі та можливість сходити в душ протягом 4 діб.

Найбільший моральний тиск чинили на дітей адміністратори й вожаті табору. Тих, хто мав проукраїнську позицію, били залізною палицею, замикали у підвалі. Тим, хто пручався, погрожували засланням в інший інтернат. Дітям промивали мізки, розповідаючи вигадки про злочини українців. У деяких однолітків Віталій бачив синці на тілі. А найжахливішим спогадом є зґвалтування 13-річної дівчинки російськими вожатими. Віталій чув крики, коли бідолашна намагались втекти звідти, але не вдалось.

Також хлопець згадує прізвище Астахов — відповідального за безпеку в таборі. Саме він організовував знущання з дітей. У Віталія й досі перед очима картина, як Астахов спалив маленький синьо-жовтий прапорець, який знайшов в однієї з дівчат у таборі. Зрадник України тоді сказав дітям: «Йдемо, будете дивитись, як палає ваша країна».

У цей час в деокупованому Бериславі, який потерпав від ворожих обстрілів, мама Віталія не знаходила собі місця. Жінка ніяк не могла забрати сина додому, та й куди: у постійну небезпеку, від якої й так вже потерпають троє її синів?

З останньою надією Інна набирала номер  гарячої лінії Save Ukraine. Дізнавшись про ситуацію, волонтери евакуювали родину Вертишів до Києва й одразу почали готувати документи для повернення Віталія з Росії.

Зараз усі брати разом і в безпеці у столичному центрі “Надії та Відновлення”. А організація Save  Ukraine продовжує документувати кожен злочин росіян та робити все можливе, щоб повернути кожну українську дитину додому.