«Мої діти бачать мене справжню». Уроки материнства
Діти – маленькі особистості, які наче ще ні в чому не розбираються, але вміють розрізнити справжність і фальш у дорослих. Чи просто відчути. Чому вчаться та чому вчать діти – з власного досвіду ділиться багатодітна мама Тетяна Головій.
Мої діти бачать мене справжню.
Це ті, від кого не заховаєшся, закривши двері своєї кімнати. Вони відчувають, коли за посмішкою ховається печаль. Їх “мамо, що сталося?”, схвильований погляд у вічі та щирі обійми нагадують, що поряд маленькі спостерігачі.
Вони бачать мене справжню. Материнство – це поле битви з самим собою, за яким пильно стежать три пари оченят.
Спостерігаючи за моїм відчаєм, вчаться підніматися і рухатися далі. Коли я показую приклад…
Спостерігаючи за моїм гнівом, вчаться визнавати свої помилки та просити прощення. Коли я показую приклад…
Спостерігаючи за мною у дні зневіри, вчаться надіятися і довіряти. Коли я показую приклад…
Материнство – це поле боротьби з собою, коли несеш подвійну відповідальність. Бо ти – джерело чиєїсь безпеки, затишку та довіри. Це складніше, ніж просто всіх нагодувати, одягнути та почитати книжку.
Кожного дня діти спостерігають, як признавати помилки, просити вибачення, допомагати та турбуватися. Де ще їм вчитися любові, мужності, наполегливості та відваги ? Життя – складна річ. Зовсім скоро доведеться здавати власні життєві іспити.
Діти бачать мене справжню. Вони бачать мене майже кожної миті. Таке собі “життя в акваріумі”, де кожен крок фіксують і запам’ятовують.
Жалість до себе, відчай, зневіра, страх, заздрість можуть надто дорого коштувати. Все, що діти побачать сьогодні стане цінним досвідом в майбутньому.
Материнство – це поле битви з самим собою, коли за тобою спостерігають три пари оченят. Вони пильно стежать, щоб потім повторити. Через п’ять, десять або двадцять років…
Автор: Тетяна Головій