Що для мами найважче?
Будні люблячої матусі сповнені безкінечних турбот і клопотів про сім’ю, діток, близьких… А хіба в неї є вихідний? Мама працює 24/7 і якби доба збільшилась на одну годину, їй і цього було б замало, аби подбати про своїх рідних. І це все потребує неабияких ресурсів, про поповнення яких мами часто забувають. Що для мами найважче? Не оминаючи власного досвіду, відповіддю на це запитання щиро ділиться авторка тексту нижче.
Що для мами найважче? Най-най…? Відповіддю будуть теж два продубльовані слова – знову і знову.
Найважче для мами – продовжувати бути мамою знову й знову навіть після слів:
– Мама, ти найгірша в світі (коли після 4-х днів температури намагаєшся закрапати в ніс дитини крапельки і тебе люто штовхають);
– Мам, ти ніколи мені нічого не купуєш! (це після того, як купували і на тому тижні, і на цьому, і ніби вчора теж щось купували);
– Мам, тобі завжди все не так (коли кажеш, що потрібно вимити руки просто зараз, а не потім);
– Ніколи зі мною не граєш, не читаєш, не малюєш…;
– Мама, ти – злюка, у бабусі все можна (це про мультики чи шапку, чи Бог зна що).
Іще важче продовжувати бути мамою після фраз уже від тата:
– Ну скільки можна нити, ну скільки можна просити? Тобі завжди що-небудь потрібно (попросила заїхати за чимось увечері, тому що вдень були безкінечні “мамадай”, спускали візок, просовували в усі двері, потім підіймали, потім щось варили під безкінечні капризи, якщо відвернулась…)
– Сходіть самі погуляйте, я втомився, я б один тут полежав (це в суботу, коли весь тиждень ви і так з малюком самі гуляли, і чекали тата);
– З вами все так повільно, я один швидко з’їжджу і повернуся (і їде на пів-неділі, коли якраз малеча не в садочку, а вдома вимагає всього й відразу).
Жіноча історія відрізняється від чоловічої чи дитячої або будь-якої тим, що не можна вийти з поїзда на першій зупинці або натиснути стоп-кран. Жіночий поїзд мчить на повну. Одного разу двері зачиняються, – і ти мчиш або тебе несе. Іноді вдається висунути голову у вікно назустріч вітру або тихо засинати в обіймах, а за вікном гойдаються дроти й місяць. Але вийти – не можна. Не можна перестати бути мамою. Знову й знову ти прокидаєшся – і знову й знову ти мама, “мамадай”, “мамнуходи”, “мамаянебуду” …
Мені часто здається, що жінки недооцінюють своє прагнення свободи. Це якийсь штамп: свобода потрібна чоловікам, а жінкам потрібні квіти й дрібнички. Свобода потрібна всім.
І особливо втомлюються жінки не фізично, а через необхідність продовжувати знову й знову. Часто самі не відчувають своєї потреби в свободі. Вони відчувають, що “щось не те”, але шукають уваги, турботи, красивих речей (і це все дуже потрібно і про це багато пишуть і говорять). А потяг мчить їх на повному ходу, а хтось виходить, а хтось заходить.
І що ж я – хіба я напишу: “виходьте з поїзда”? Я ж мама, я ж знаю, що так не буває (або буває, але обертається моторошною драмою). Вийти – не найголовніше, а ось просунутися до кабіни машиніста – саме те. Куди ми їдемо, наша сім’я? Якщо сьогодні мама погана, а завтра ми з малюком обоє здорові й гуляємо, так і славно, ну і нехай вчора була погана. Якщо чоловік не хоче з нами гуляти сьогодні – може, завтра буде щось цікавіше (з ним або без нього)…
Читати також: Сім порад змученим батькам
Часто материнство, особливо з першим, особливо з грудним – це безпорадність, це повна втрата маршруту свого життя, свободи й думок про неї. Свобода – не “від чогось”, вона завжди про те “куди ти хочеш прийти”; свобода – це про напрямок. “Мамочко, я з тобою” (і швиденько одягається) – це коли у мами є напрямок.
Автор: Марія Будиліна