Війна та стосунки в парі
Хтось вже давно думав, що «не моє», а війна стала останньою краплею. І навіть легше зараз це зробити, бо вагомий аргумент і на словах: «я тут ні до чого. Це все війна».
Є ті, хто вхопився одне в одного, бо страшно, але як разом бути не знають, бо все знайоме поламалось, а сил будувати нове немає. І, як маленькі діти, вчаться всьому наново. Тут так важливо бути терплячими на цьому шляху. Зайвий раз просто помовчати зціпивши зуби, щоб не добивати своїми невдоволеними висловлюваннями та зауваженнями.
Чоловік на фронті, а вона з дітьми за кордоном. І довоєнне «ми» стало тепер «він» та «вона». Але ж спільні діти і як так, щоб не було дуже боляче, бо вже «ми» навіть уявити важко.
Вона далеко від нього, але кожного вечора вони ловлять мить, щоб подивитись у очі одне одного через екран смартфонів, і в своєму сердці закріпити якір любові ще міцніше. Бо обов‘язково дочекаємось перемоги. Знову будемо разом назавжди. І це як спецзавдання, яке акумулює всі сили на досягнення спільної мети.
Вона поїхала, а він лишився, і в нього відкрились очі, що він весь цей час дуже любив свою першу дружину. І нарешті це зрозумів. Ну от буває так у житті.
Вона поїхала, і в іншій країні за нею почав доглядати власник будинку, у якому зупинилась із дітьми. Місяць, другий, п‘ятий – і чоловіку прийшли документи на розлучення. Ну так вона вирішила…
Таких історій мільйон … Взагалі життя і війна – це про людей та складні ситуації. Про жінок, чоловіків, дітей. Про дуже цікаві хитросплетіння доль та життєвих шляхів.
Але, мені здається, що ніби завжди і раніше так було. Можливо, не в такій концентрації, щоб це спостерігати так часто. Але так. Життя – це про людей. І війна також…
Навряд чи можна знайти шлюб, який застрахований від серйозної кризи. Однак багато критичних ситуацій не потрібно було б завершувати припиненням подружніх стосунків, якщо б люди знали, як знаходити рішення в цій скрутній ситуації або мали б сміливість, щоб дозволити собі бути затягнутими у вир життєвих подій і без шкоди вийти звідти.
Якби люди тільки могли затамувати подих і зачекати…
Автор: Катерина Сержанська