Звідки росте заздрість?

Знайти людину, яка не переживала почуття роздратування й досади через чийсь успіх чи добробут, мабуть, важко. Мало хто не відчував недружелюбного невдоволення з тієї ж причини й щодо себе. Такі поширені емоції називаються одним словом – заздрість. Люди часом класифікують її на два типи за кольором: чорна й біла – негативна й позитивна відповідно. Цікаво, чи виправдане таке поділення та звідки походить заздрість? Своїми спостереженнями та роздумами на цю тему поділився з нами блогер Андрій Ладик.

“Скільки б не досліджувалась природа і причини заздрості, завжди це приводить до одних і тих самих висновків. Заздрість, як одна із найбільш мерзенних людських вад, ґрунтується на гордині, недолугості і цілковитій нелюбові до себе самого. Неприйняття власного я, своєї долі чи зовнішності має настільки руйнівну силу, що дуже часто приводить до страшних злочинів. Насилля, серійні вбивства і самогубства. Така людина постійно працює сама проти себе: от якби у мене було інше тіло, я б не почувалась такою нещасною. Якби у мене був ніс іншої форми, дівчата б бігали за мною як за Бредом Піттом чи Олегом Винником. Очевидна тупість таких міркувань наводить на думки про якусь демонічну природу заздрості. …

Ось чому так важливо приймати себе таким як є. Бог не помилився, коли дав тобі таку стать, зріст, форму тіла, колір очей і талант. Ніхто з нас не є зайвим на цьому святі життя. А стан внутрішньої невдоволеності лише відштовхує від нас потенційних друзів.

Я знаю достатньо прикладів, коли в групі хлопці табунами бігали за дівчиною, яка не мала жодної з ознак фотомоделі. Але її сміх і здатність органічно вливатися у розмову були неперевершеними. Хлопці буквально билися за неї, а вона розбороняла їх зі словами «слоники мої, я вас усіх безмежно кохаю». Або навпаки трапляються чоловіки із зовнішністю супергероя, а всередині вони самозакохані боязливі альфонси. Чому тут заздрити?

Прийняття власного я напряму пов’язано із прийняттям Божої любові до всіх нас і кожного зокрема. Кожна людина є неповторною і бажаною в очах Спасителя. Кожна має свою прекрасну долю і таланти. Заздрість не дає людям зосередитися на власних можливостях і відволікає на речі непотрібні та шкідливі. Безперечно, всі ми наслідуємо когось в поведінці, одязі і так далі. Проте щастя можна досягнути лише перебуваючи у своїй власній історії, а не у вигаданих образах і ролях. Заздрити – не лише негарно, але й дуже нерозумно і шкідливо. Звісно, всі ми все одно заздримо.

Думаємо, от якби я мав…, якби я був…, якби вона…
Але все це демагогія – порожні думки. Жити постійно в уявному світі є відвертою патологією.
Якось Христос запитав апостолів: коли ти був невірним в чужому, хто дасть тобі твоє? Я був здивований такому питанню, тому почав шукати що говорять про це люди розумні та обізнані. Виявилось, що суть питання полягає не лише у вірності, а й у моральній зрілості. Всі ми проходимо спочатку період становлення особистості, дитинство. Всі спершу працюють як наймані працівники. І лише згодом кожен отримує своє власне: свій бізнес, свій фах, свою дружину, своє покликання. Якщо ти не навчився цінувати чуже, тобі ніхто не доручить твого власного. Тепер, коли тобі за тридцять і над тобою немає більше начальника, як ти будеш поводитися? Я думаю, що тепер ти знайшов самого себе і нікому не заздриш. Тому що тепер ти знаєш на сто відсотків, що неможливо бути щасливим з чужою дружиною, в чужому домі й у чужому покликанні. Тільки у своєму власному!

Ти не лише нікому на світі не заздриш. Ти бажаєш всім серцем щоб ніхто не заздрив і тобі. Тому що лиш одному Богу відомо через що ти пройшов ради отримання цієї внутрішньої свободи. Ти скоріше помреш, ніж віддаси її комусь іншому. А якби навіть інший і зміг би таку свободу привласнити, то вона б його погубила. Тому що вона йому чужа. Каїн вбив Авеля через заздрість. Христа вбили через заздрість. Заздрість вбиває. Це самогубство в чистому вигляді. Витончене, усвідомлене і абсолютно демонічне. Заздрість – це природа самого сатани. Не заздри, будь собою.

Гарно хтось сказав, що коли ти постійно намагатимешся бути кимось іншим, то тоді ніхто не буде тобою. А що може бути гіршим за це? Я не знаю”.

Андрій Ладик