Артем Чаплигін: “Моє силове шоу – це спосіб розказати про Бога чоловікам”
Артему в дитинстві лікарі поставили два невтішні діагнози, через які в школі кожен міг образити хлопчика та його молодшу сестричку.
У 12 років прийшло бажання перемогти свої хвороби та невдачі: Артем почав займатися спортом. Шлях до успіху був непростий: агресія, яка прийшла через спорт, намагалась зруйнувати майбутнє чоловіка, але у справу втрутилась несподівана пропозиція…
Сьогодні силове шоу спортсмена знають у багатьох містах України та за кордоном, а його мрія – встановити рекорд Гіннеса, втримати два газуючі автомобілі та якомога більшій кількості чоловіків розповісти про Бога.
З чого почалось твоє захоплення спортом?
Коли мені було 6 років, мої батьки розлучились… На той час у мене було кілька хвороб, які мене мучили. Одна з них – бронхіальна астма. Коли я намагався пробігтись або щось підняти, то починав задихатися.
У школі я міг підтягнутись лише один раз – був найслабшим у класі. Свою велику медичну картку я навіть сьогодні інколи показую людям.
У 12 років у мене стався переломний момент. Одного разу мою сестру образили в школі, і я вирішив за неї заступитися.
Зрозуміло, що мене перемогли… Після того випадку я прийшов додому засмучений, тата не було поруч, взагалі не було такої людини, у якої я б міг спитати поради.
Тоді я зрозумів, що далі так жити не можна. І, незважаючи на застереження лікарів, я зібрав свою першу спортивну сумку та пішов записуватись у клуб єдиноборств.
Якимсь чином мені вдалось не принести лікарняну довідку тренеру, адже з моїми діагнозами спорт був заборонений.
Почались непрості часи – мені треба було проходити через труднощі, біль, задишку. Я розумів, що якщо зараз здамся, то краще не буде.
Було цікаво, адже мене ніхто не наставляв, ніхто не вчив – але це рішення було всередині. Так формувався мій характер.
Скільки ти почав займатись на тиждень?
Я займався три рази на тиждень. Потім побачив, що в мене все виходить, і зрозумів, що хочу більшого. Почав займатися ще карате, боксом, боротьбою…
А яка в тебе була мотивація на той час – відплатити кривдникам?
На жаль, поруч зі мною в той час не було людини, яка б могла наставити правильно використовувати свою фізичну силу, будувати стосунки з друзями. Тому в 19 років у мене сформувалась агресія до людей – я їх почав ненавидіти…
Ці зміни мали наслідки?
Так… Спочатку я звільнився з роботи (працював охоронцем у клубі). А потім почав збирати навколо себе друзів, подібних собі. Ми організували злочинну групу, яка почала займатись грабіжництвом, розбійними нападами.
Траплялось, що я з ненавистю бив людей і навіть саме від цього отримував насолоду, а не від легких грошей…
Але кожне зло в якийсь момент зупиняється. В нас почались великі проблеми з законом: я залишив Україну й переховувався у Москві.
А як реагували твої рідні?
Моя мама та сестра молились за мене в той час, і якось вони вмовили мене приїхати до Києва на декілька днів.
Після приїзду я був досить обережний – переховувася від усіх. Але одного дня рідні запросили мене в церкву…
Що це була за церква?
П’ятидесятницька в Бучі. Я пішов туди заради своєї сім’ї. Думав відсидітись на лавці позаду, щоб мене ніхто не чіпав і спокійно піти.
І що сталося під час служіння?
Звучала проповідь, а потім – заклик вийти на покаяння… Всередині мене почали відбуватись цікаві речі. Якісь дві секунди, і я вискочив на сцену. Був повний зал людей, а я впав на коліна та почав ридати, мене трясло. Пам’ятаю, як я ридав, нікого не соромлячись.
Після служіння для мене весь світ змінився: сніг, дерева, небо – все здавалось вже іншим. Того дня я пережив дуже глибоке покаяння, і це стало поворотом мого життя…
Як і тоді – у 12-річному віці?
Так, тоді спорт змінив моє життя, завдяки йому я зовсім здорова людина сьогоді.
Всі діагнози зняли?
Так, слава Богу, від хвороб не залишилось і сліду… Я розумію, що це Божа робота, тому що зараз, завдячуючи спорту, я можу говорити людям про Христа. Якщо просто вийти на сцену – зламати щось і піти – це нецікаво (ну, можливо, малечі тільки). Але коли ти виходиш на сцену, гнеш пательню, а потім говориш Євангеліє – це вражає.
Після того, як ти став віруючою людиною, ти продовжив займатись спортом?
Коли я прийшов до церкви, то зрозумів, що продовжувати займатися такими видами спорту, як раніше, я не можу. Хоча в мене є хороші віруючі друзі, які займаються і боксом, і навіть боями без правил. Але особисто для мене це було неприпустимо. Я вирішив залишити ті види спорту, які викликАли в мені агресію.
Я молився й говорив: “Господи, я хочу займатися спортом. Адже спорт – це не лише хобі для мене. Спорт – це частина мого життя, тому дай мені можливість, щоб я міг через спорт служити тобі”.
І я просто почав займатися в спортзалі – “тягати залізо”. А 5 років тому я зустрівся з Алексом Селіфановим, який на той час вже 15 років їздив усією Україною з силовими шоу. Він і навчив мене всьому.
Скільки часу тобі знадобилось, щоб навчитись усім трюкам?
Приблизно рік я разом із ним виступав. А вчив він мене цікаво.
Пам’ятаю, як ми приїхали на виступ, він вкладає мені в руки товстезну купу паперів А4 і каже: “Зараз виходимо на сцену і тобі їх треба розірвати”. Те саме з гумовою грілкою, розбиванням блоків тощо.
В кожному твоєму номері закладений певний зміст?
Звичайно. Так, вийти лопнути грілку – це одне, а ось коли перед тим, як її лопнути поділитись історією з життя – це інше.
Наприклад?
Нещодавно я мав один виступ. Перед тим, як лопнути грілку, я розповів про зустріч із одним чоловіком у лікарні. Він помирав – від СНІДу, туберкульозу… Жити йому залишилось один тиждень. Той чоловік розповів історію свого життя: коли він був підлітком, то вживав пиво, курив травку, і вважав, що це так круто.
Після того в його життя прийшли важкі наркотики, тюремний строк. І ось тепер він помирає – в самотності… І це вже не круто.
Далі я пояснюю, що чим наповнює себе людина, те й має у результаті. І що має той чоловік? Дірку. І я лопаю грілку, ілюструючи свою історію.
А в чому сенс сплетіння цвяхів?
Коли я переплітаю цвяхи, то наводжу приклад про дружбу. Про те, як має поводитись справжній друг: не зраджувати, допомагати в біді, любити, незважаючи на те, багатий друг чи бідний.
Потім розповідаю, що я маю справжнього Друга, який завжди зі мною. Я говорю: “бажаю, щоб ваші стосунки з вашим справжнім другом були тісні, надійні, переплетені одне з одним”. І я роблю зі цвяхів вузол.
А які ще номери в твоєму арсеналі?
Ламаю бетонні блоки з вогнем, розриваю купу листів А4, вбиваю в дошку цвях долонею.
Є такий номер, коли з обох сторін мої руки намагаються розімкнути по 20-30 осіб.
Моє силове шоу – це спосіб розказати про Бога чоловікам.
Мені складно підійти до незнайомої людини на вулиці й почати свідчити про Бога. Але мені легко піднятись на сцену, коли переді мною 500 осіб, закрутити цвяхи й говорити принципи з Євангелія.
Скільки разів ти вже виступав на сцені, пам’ятаєш?
Важко сказати. Я виступаю вже протягом 6 років, інколи в місяць можливий один виступ, а буває таке, що за один тиждень маю 8.
Пам’ятаєш свою найбільшу аудиторію?
Думаю, це був Івано-Франківськ, у центральньному парку святкували день міста. Понад 700 людей були присутні на шоу.
Яка географія твоїх виступів?
Я об’їздив усі основні міста України, виступав також у Європі.
Мабуть, такі шоу дуже цікаві підліткам? Ти якось пов’язаний зі служінням їм?
Так, декілька років я займався підлітковим служінням. Мені дуже подобалось займатися з важкими підлітками.
Як відбувались ці зустрічі?
Близько 15-16 підлітків я збирав двічі на тиждень і ми проводили спортивні зустрічі.
Ми арендували різні спортивні локації, щоб пограти в бокс, футбол. Або ж катались на ковзанах, роликах.
Ми з ними займалися, а потім вже я купував їм їжу. В процесі цього я з ними розмовляв, і вони починали відкриватись, розповідаючи про свої домашні проблеми: тато наркоман, мама пиячить.
Деякі з них – уже дорослі чоловіки, з якими я підтримую особисті стосунки.
Я не залишаю зовсім служіння з підлітками: разом із дружиною займаємось літніми таборами, але в основному – це чоловіки.
На жаль, сьогодні бачимо, що є чоловіки, які не взмозі навіть про себе попіклуватись, не те, що про сім’ю.
Якщо взяти тюрми України, то 90 відсотків чоловіків, які там перебувають, не мали повноцінних стосунків зі своїми татами, чи взагалі не мали поруч батька.
Ми збираємось разом із чоловіками, займаємось спортом, ходимо до бані, в нас є повноцінне спілкування.
Ти почав служити чоловікам, коли в тебе з’явився син?
Рустамові вже 9 років і моє завдання максимально потоваришувати з ним, не бути диктатором та занадто суровим…
Виходить?
Я вже говорю з ним про дорослі речі: про те, яким повинен бути чоловік, батько. Він уже робить мені зауваження, коли я не дотягую до того рівня, на який його орієнтую.
Ти береш його на свої шоу?
Звичайно, я показав синові: якщо тобі щось важко робити, але в тебе є ціль і ти наполегливий у цьому, то обов’язково досягнеш її.
Силове шоу – це твоя професія?
Так, це одна з моїх професій, але я часто виступаю й благодійно.
Скільки часу треба тренуватись, щоб зігнути й закрутити цвяхи?
Я тренувався упродовж одного місяця. За хвилину можу зігнути 10 штук.
Це зафіксувала Книга рекордів?
Вони сказали, що такого рекорду немає, і готові зафіксувати. Одного разу я приніс цвях у спортзал, дав своїм тренерам. Вони впродовж двох годин намагались його зігнути, але ні в кого не вийшло. Потрібно деякий навик. Але я впевнений, що всі номери, які я роблю, може робити кожен чоловік.
І коли я провожу тренінги “Служіння через спорт”, то завжди спонукаю лідерів до навчання.
А в тебе вже є успішні учні, які можуть робити щось подібне?
На жаль, немає. Ті люди, які просились до мене – в них не було постійності. Я говорив, що готовий їх навчити, вони пробували, але потім залишали.
Лякались труднощів?
Кожен номер приносить якийсь дискомфорт. Припустимо, коли лопаєш грілку, вона тебе може вдарити по обличчю і залишиться фіолетовий слід. Одного разу, навіть розбила мені ніс… Коли я трощив блоки, то зламав собі руку, ходив місяць у гіпсі. Інколи, згинаючи цвяхи, я раню долоню.
Скільки разів на тиждень ти тренуєшся?
3-4 рази на тиждень, тому що, крім силового шоу, я ще виступаю як спортмен із паурліфтінгу.
Ти працюєш над новим номером?
Так, хочу втримати дві машини, коли вони починають газувати.
З якими думками ти починаєш свій день?
Щоранку, коли прокидаюсь, то розумію – це подарунок від Бога. Це шанс знову прожити цей день, і щось для Нього зробити, для свого Творця: більше людей привести до Нього, зробити щось цінне, особливе, тому що наступного дня може й не бути. Важливо цінувати час, який маєш сьогодні!
