10 духовних висновків за два з половиною місяці війни

Духовними висновками поділилась Дарина Ребро на сайті c4u.org.ua Публікуємо деякі з них.

 Коли лідери залишаються на місцях — люди мають більше спокою.
Коли Ісус готував учнів до Своєї смерті та воскресіння, Він процитував пророцтво Захарії: «Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари» (Матвія 26:31). В той час, як ці слова стосуються контексту реакції учнів на арешт Ісуса, вони також показують взаємозв’язок між лідером та людьми. Коли лідер зазнає атак, або, тим паче, страху, це впливає на настрій інших. До прикладу, коли президент Афганістану покинув свою країну, Талібан майже без спротиву переміг деморалізованих солдат. Саме тому, коли керівники ЗСУ, або мер Рівного, Маріуполя, Мелітополя, Харкова чи інших міст з’являється в публічному просторі, вже не кажучи про мера столиці та Президента, українці відчувають бодай невеликий, але спокій. Керівництво на місці. Ми на місці. Борімося.

Ти не знаєш, що буде завтра: роби сьогодні, що можеш.
До війни ми намагалися планувати наступні тижни, місяці та роки, відкладаючи на потім певні завдання. Проте, коли над Україною нависла темна хмара смерті, всі строки були тимчасово анульовані. Внаслідок цього, лише в межах перших кількох тижнів війни, українці уклали понад 4 тисячі шлюбів, частину з них на блокпостах ТрО. Ще багато хто знайшов своє покликання в межах воєнних викликів і долучився до боротьби. Відкладати якісь завдання на завтра стало не надто надійною справою, адже хаотичний хід війни не дає стовідсоткової гарантії мирного ранку.

Ми не завжди знаємо, як вирішувати моральні дилеми.
Треба бігти в укриття, але мій літній батько відмовляється! Мені залишатися з ним, чи йти в безпеку, яку він добровільно відкинув? Наш пес вірно служив родині десять років! Чи брати його в довгу мандрівку, враховуючи, що на руках купа дітей? Мої друзі поїхали в Польщу! Чи мені поїхати до них, чи виявити патріотизм, лишившись? На ці питання немає однозначної відповіді. І мусимо шукати відповіді з Богом, самі.

Істина потребує хороброго захисту.
«В Києві править хунта!», «неонацисти тримають всіх в страху», «українці підтримують росію!» — подібна брехня звучить абсурдно для тих, хто знає правду. В Україні при владі знаходяться обрані народом люди, ЗСУ є нашою хороброю армією, а українці однозначно не прагнуть бути частиною росії. Крім цього, попри масив відео- та фотодоказів, лишаються скептики, які воліють ставити під сумнів достовірність історій потерпілих осіб. Боротьба з істиною є частиною плану ворога як земного, так і духовного. І вона потребує своїх захисників.

Без сім’ї проходити війну дуже-дуже важко.
Війна стала великим психологічним ударом для багатьох людей. Як планувати завтрашній день, коли не знаєш, що буде через годину? Як виспатись, коли сирена звучить двічі, тричі за ніч? Коли ти підтримував інших, хто зараз підтримає тебе?

Двом краще, ніж одному; тому що у них є добра винагорода у праці їх: тому що коли впаде один, то іншій підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а іншого немає, який підняв би його. Також якщо лежать двоє, то тепло їм; а одному як зігрітися? І якщо стане переборювати хто-небудь одного, то двоє встоять проти нього: і нитка,­ утроє скручена, не скоро порветься. Книга Екклезіаста 4:9-12

Народ є командою, а не пасивними спостерігачами.
Попри шок перших днів вторгнення, українці почали шукати нішу свого служіння в час війни. Церкви створили ланцюжки допомоги, містяни пішли до Територіальної оборони, чи у волонтерство, інші — взяли участь в інформаційній війні, руйнуючи російські наративи в медіа, ще хтось — повернувся до праці, сприяючи грошообігу в країні, і так далі! Попри радянське насліддя патерналізму, коли хтось повинен нам щось зробити, багато українців відкинули пасивну позицію та долучилися до спільної війни.

 Темні часи виявляють світлих людей.
Війна стала певним ситом на мотиви та погляди людей. В мирний час багато хто декларував свій патріотизм та готовність боронити Україну, показував певну міру праведності чи хоробрості. Проте перші ж дні виявили для нас самих хто ми є. На фоні страху невизначеності почали з’являтись впевнені обличчя служителів, військовослужбовців ЗСУ, представників влади чи лідерів думок, тих, хто взяв на себе відповідальність діяти та надихати на дію інших.

Емоції — Божий подарунок нам, який дозволяє осмислити реальність.
«Гнівайтеся, та не грішіть» (Еф.4:26), «Ні про що не тривожтесь» (Фил.4:6), «Плачте з тими, хто плаче» (Рим.12:15), «Завжди радійте!» (1 до Солунян 5:16) — це лише частина біблійних віршів, які заторкують людські емоції. В цей час ми відчуваємо спектр різних переживань за день: від тріумфу перемог — до горювання та відчаю. І кожна емоція несе в собі інформацію про нашу реакцію на подію, яку ми можемо віддати в молитві Богові.

Любов до ворога не означає дати йому вбити твого ближнього.
Християнство закликає нас любити ворогів, тож мусимо перестати вбивати ворожу армію. Чи… ні? Серед пропутінських священиків різних деномінацій та псевдопацифічних християн шириться риторика, згідно з якою українці мусять скласти зброю. Але це хибна думка! «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвія 22:39) — пише Слово. А хто є ближнім? Передусім своя сім’я та сусід, українець! Ми не можемо слідувати риториці про любов до ворога, якщо ми не захищаємо свого сусіда від вбивства. І, якщо немає іншого способу зупинити небезпечну людину, окрім фізичної сили, то це, за законом людським і Божим, є самозахистом.

Реальним ворогом залишається диявол.
В посланні до Ефесян читаємо, що наша глобальна боротьба є не проти людей, але проти правителів, володарів темряви цього світу, духовних сил зла на небесах. Влада росії є лише інструментом в руках диявола, який від початку світу зненавидів Людину та її нащадків. В той час, як ми маємо стратегічні молитви за ЗСУ, за сум’яття в лавах ворога та його падіння, наша основна духовна війна точиться за душі людей.

Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали (Івана 10:10)