Дружба та віра в північнокорейській тюрмі
У 1990-х Хі-Йол (ім’я змінено з міркувань безпеки) втекла з Північної Кореї до Китаю, де стала християнкою. Згодом її вислали назад до Північної Кореї і вона потрапила до в’язниці. Її нова віра була випробувана.
В тюремних важких обставинах Хі-Йол зустрілась з християнкою Лідією. Яка на власному прикладі показала Хі-Йол, що означає страждати і жити для Ісуса Христа.
Хі-Йол обожнює співати. Вона співала у в’язниці і співає і сьогодні. Вона красиво рухає руками в танці і співає з великою впевненістю:
Для мене в Ісусі немає засудження
Завдяки Духу життя я став вільним
Багато років тому вона співала ту саму пісню у в’язниці в Північній Кореї. Але зараз, у Південній Кореї, Хі-Йол живе вільною жінкою. Вона заробляє на життя шиттям та вивченням іміджевої терапії. Зовні ніхто не може здогадатись, що Хі-Йол є перебіжчиком, жертвою торгівлі людьми та колишнім ув’язненим Північної Кореї, з якою жорстоко поводились та піддавали насильству. Її історія охоплює десятиліття, і все почалося з Великого Голодомору.
Вижила на”Важкому марші”
– Я народився в провінції на півночі Північної Кореї. Я була цілком огорнена любов’ю батьків. Я хворіла з раннього дитинства, але тепер, коли я переглядаю це звідси, у Південній Кореї, я усвідомлюю, що Бог любив мене з самого початку і оберігав, щоб я не втратила ні радості, ні енергії. Закінчивши навчання, я вступила до “Штурмових солдатів” у Пхеньяні. Штурмовики схожі на армію, хоча замість зброї використовують лопати і працюють на будівельному майданчику.
Як штурмовик Хі-Йол побудувала частину системи водопостачання в Пхеньяні. Для жінок потрібно служити до 24-ти років. Але Хі-Йол, через проблеми зі здоров’ям звільнилась раніше.
Коли вона збиралася вийти заміж у 90-х, розпочався великий голод, час, який північнокорейці називають “важким маршем”.
Вона зустріла чоловіка із сільської місцевості, за якого вийшла заміж. Життя молодят було затьмарене тривогою через нестачу їжі. В цей час всю країну охопила криза. Багато людей помирало з голоду. Великий голод вплинув на фінанси родини. Навіть, через десять років їм все ще бракувало грошей.
– У домогосподарстві було дев’ять людей, і я відповідала за кухню. Було дуже складно нагодувати всіх. Один із сусідів запропонував мені роботу в ресторані в Китаї. Щоб мати їжу та знайти спосіб утримання сім’ї, Хі-Йол зібрала речі та рушила до Китаю. Залишивши чоловіка та дітей.
– Я наважилася переплисти річку Тумень, під дулами автоматів спрямованих на втікачів.
Стала християнкою у Китаї
Коли Хі-Йол прибула до Китаю, на неї не чекала робота в ресторані. Натомість її продали психічно хворому китайцю.
– Я стала жертвою торгівлі людьми. Я приїхала до Китаю, щоб утримувати сім’ю, але мене продали чоловікові, і нове сімейне життя було дуже важким. Я двічі намагалася втекти, але знову потрапляла в полон. Друзі допомогли мені, коли я втекла втретє, каже вона.
Китайка з Кореї допомогла Хі-Йол втекти до іншого міста.
– Вона дозволила мені деякий час жити в її будинку і запитала, чи знаю я щось про християнську віру. Я сказала ні, але подумала: “Чому б не спробувати ?” Вона запросила мене до маленької корейсько-китайської церкви.
Хі-Йол каже, що спочатку їй було важко зрозуміти проповіді, з її промитими ідеологією чучхе мізками. В Північній Кореї вона ніколи не чула про Бога. Але в церкві люди розмовляли корейською мовою, що спонукувало Хі-Йол продовжувати їздити туди.
– Вони справді вилили свою любов на мене і молилися за мою сім’ю. Вони також завжди говорили мені, що дві корейські країни будуть об’єднані через Євангеліє Ісуса. Вони любили мене, підбадьорювали, молились за мене і втішали любов’ю Божою.
Люди в церкві допомогли Хі-Йол знайти роботу, і врешті-решт вона стала активнішою в церкві.
– Одного разу, коли я слухала пісню прославлення, Бог наповнив мене своєю благодаттю. Слухаючи гімни, я раптом розплакалася, думаючи про свого трирічного сина та п’ятирічну доньку. Я молилася Богові. Я передала йому свою сім’ю. З цього дня я почала слухати проповіді і віддала своє серце Церкві.
Хі-Йол продовжує:
– Я молилась так: “Боже, Отче, я залишила своїх маленьких дітей у Північній Кореї. Я нічого не можу з тим вдіяти. Так боляче залишати їх там самих. Подбай про них. Не залишай їх хворими чи голодними. Зігрій їх своєю любов’ю. Хай Твоя рука супроводить їх». Такою була моя молитва.
Багато років Хі-Йол була в Китаї. Її спілкування з Богом та іншими християнами ставали глибшими. Вона працювала в кафе і каталася на мотоциклі. Вона вивчала Біблію та співала гімни.
– Я дуже захоплювався Богом. Це були хороші часи, каже вона.
Але одного разу прибула китайська поліція.
Кошмар
– Якраз коли моя віра міцніла, мене знову повернули до Північної Кореї. Це було, як “грім з ясного неба”. Я все ще пам’ятаю той жах.
Хі-Йол каже, що поліція увірвалася в компанію, в якій вона працювала.
– Вони вимагали моє посвідчення, і коли я не змогла його показати, вони привели мене до місцевого відділення поліції, щоб я могла переконати їх у своїй китайській ідентичності. Потім проти моєї волі мене відправили до Північної Кореї.
Це сталося у 2000-х. Члени її церкви намагалися їй допомогти, але вони мало що могли зробити. Повернувшись на батьківщину, Хі-Йол опинилась під вартою.
– Через десять днів я сиділа у поїзді, який прямував до органу державної безпеки. Все ще пам’ятаю ті переживання, як кошмар. Ніякого майбутнього, я не могла спати вночі. Такі були стресові дні.
До розгляду справи Хі-Йол була відправлена в невеличку в’язницю із закіптюженими стінами, де вона провела цілу зиму. Тоненька ковдра на дерев’яній підлозі, ось і все чим можна було зігрітись.
– У маленькій в’язниці було дев’ять ув’язнених. Ми не могли зручно лежати, але мусили лежати на боці. Якби наші голови були поруч, нас звинувачували б у розмові. Голова мала бути біля ніг найближчого в’язня. У вухах і ногах я відчувала крижаний холод. Вуха набрякли і почорніли та сильно свербіли, що хотілось їх роздерти. Я спала на лівому боці чотири місяці, всю зиму, і я втратила відчуття на цьому боці. Нам не дозволяли розім’ятись чи щось інше. Витримати було дуже важко.
Оскільки Хі-Йол мала південнокорейський акцент, якого навчилась, живучи в Китаї, до неї постійно присікувались охоронці.
– Якщо камери фіксували нас, коли ми розмовляли з в’язнем поруч, ми отримували покарання під назвою “помпа”. Це означало, що нам доводилося класти руки за спину, а потім тисячу разів присідати і вставати. Якщо того дня охоронець був у гарному настрої, він міг дати нам п’ятихвилинну перерву.
Обставини були дуже складними, і Хі-Йол каже, що взимку температура була 20-30 градусів морозу.
– Їжа навіть не підходила тваринам – лушпиння кукурудзи, солена квашена ріпа, яка бродила кілька років, рис та водяний суп, приправлений сіллю. Я весь час була такою голодною. Мій чоловік відвідував мене двічі. Я була дуже рада бачити його через стільки років, але ще більше зраділа їжі, яку він приніс із собою. Це показує, як працював наш розум у важкий час у в’язниці. Було так голодно і холодно.
Образа на Бога
З тих пір, як Хі-Йол була заарештована в Китаї, вона розчарувалася в Бозі. Життя не відповідало вченню, яке вона отримала.
– Коли мене заарештувала китайська поліція, я насправді розгнівалася на Бога. Слухаючи проповіді в Китаї, я дізналась, що Бог є тим, хто рятує нас, особливо слабких, і що він виконує всі наші бажання. Коли мене заарештували, я відчула, що не можу довіряти Богові. Тож я дуже винуватила Бога.
Врешті-решт Хі-Йол була засуджена на суді до чотирьох років в’язниці.
– Я зайшла у тюремну камеру і заволала до Бога. Раніше я звинувачувала Бога, але тепер почала звертатися до Нього: “Врятуй мене звідси!”
Коли в’язням дозволили піднятися і рухатися, Хі-Йол почала танцювати.
– Я підвелася, пісня називалася “В Ісусі для мене немає осуду”. Я не могла її заспівати, бо це був гімн, тому я просто виконувала рухи:
Для мене в Ісусі немає засудження
Завдяки Духу життя я став вільним
Деякі інші в’язні побачили рухи і запитали Хі-Йол, що вона робить.
– Я сказала, що вивчила рухи йоги в Китаї. В’язням вони здалися дивними. У такі моменти я зміцнювалась. Танцювальні рухи та гімни, які я навчився у Китаї під час Різдва, підбадьорили мене. Я також співала гімни, які я пам’ятала і міцно трималась за Бога в цей час.
Наступної весни Хі-Йол перевели до іншої в’язниці для відбування чотирирічного покарання. Це було гірше, ніж вона очікувала. Потрапивши туди, вона подумала: «Надії на майбутнє немає. Чи зможу я взагалі вижити?”
– Після суду в’язні втрачають громадянство і стають схожими на тварин. До нас більше не ставляться як до людей.
У в’язнів були особливі стрижки. Чоловікам повністю голили голови, а жінкам вистригали волосся над вухами. Теж зробили охоронці і з Хі-Йол.
– Це означає, що коли ув’язнені отримують шанс врятуватися, їх негайно виявлять і схоплять, бо ніхто більше не має такої зачіски.
Ніби цього було замало, охорона також змусила їх носити “триколірний” одяг.
-Я взяла половину одягу, який належав ув’язненій поруч зі мною, а потім обмінялась із ще однією, звідси триколор. Таким чином втікача відразу впізнають.
Також в’язням було наказано шпигувати один за одним.
– Одне з правил називається «три в одному». Троє ув’язнених розміщують так, щоб вони могли охороняти один одного. Я спостерігаю за однією людиною, ця людина спостерігає за третьою людиною, а третя людина спостерігає за мною. Звідси три в одному. Ми не могли вільно розмовляти чи пересуватися. Ми навіть не могли дивитись на блакитне небо.
Пекельний тунель
Кожен день у в’язниці був мукою.
– Навіть тварини були б шоковані тією їжею, що ми їли. Кукурудзяна крупа була запліснявілою і подавалась з кількома бобами тофу. Суп готували на крайніх шарах капусти і заправляли невеликою кількістю солі. Зовнішній шар неможливо було розділити зубами. Кухарі розбирали їх сокирами. Усі називали це «воронячі крила».
Хі-Йол каже, що навіть порції слабосоленого супу були обмежені, оскільки охорона вважала, що це може настільки зміцнити в’язнів і вони зможуть втекти.
– Рис був на третину з камінням. У мене всі зуби зношені, бо мені довелося їсти рис з камінням. І багато хто захворів на апендицит, бо в їжі було занадто багато каменю.
Ув’язнені навіть шукали зерна кукурудзи у коров’яку. Щодня у в’язниці один-два в’язні помирали від голоду.
– Жити у в’язниці було ніби щодня проходити тунель у пеклі. У невеликій тюремній камері проживало близько 50-60 в’язнів. Туалет знаходився всередині камери, і сморід з нього був невимовний. Жахливий запах туалету, неможливо відкрити очі, але нам довелося сидіти там у камері. Воші, клопи, таргани і навіть пацюки мучили нас ночами.
В’язні назвали свій щоденний графік “Днем божевільної жінки”.
– Якщо нам казали рубати дерева, ми повинні були це справді зробити. Якщо ми збирали овочі в горах, нам потрібно було копати, щоб знайти їжу. І якщо вони казали нам розкидати людський кал, ми повинні були брати його голими руками і удобрювати поля, а потім ми їли обід тими ж руками. Кожен день був справді шаленим днем для жінки. Це було так важко.
Дихання, яке розпізнають лише християни
Одного разу Хі-Йол залишалася в камері протягом дня, бо їй було погано і їй дозволили відпочити. Коли вона сиділа, притулившись до стіни, вона раптом побачила, що хтось лежить здригаючись під старою ковдрою.
– У камері було досить багато інших, але ніхто з них не знав, що відбувається. Але я знала. Я знала, що людина молиться мовами.
Хі-Йол була вражена тим, що в камері була ще одна християнка. Але вона не могла одразу підійти до Лідії. Вона переживала за свою безпеку. Вона знала, що Лідія це робила нечутно.
– Я думаю, це було схоже на духовне дихання, яке могли розпізнати лише ми, християни.
Через кілька днів, на Новий рік, Хі-Йол нарешті підійшла до Лідії.
– Навіть якщо в’язням у звичайних випадках не дозволяється вітатися один з одним, на Новий рік нам дозволили наблизитися один до одного, обійняти один одного і підбадьорити, сказавши: «Давайте вийдемо звідси живими. Давайте виживемо. Давайте переможемо і витримаємо “.
Хі-Йол підійшла до сестри Лідії.
– Я взяла її за руки і прошепотіла “Ми молимося в ім’я Ісуса, Амінь” як своє привітання їй. Вона підскочила і подивилася мені в очі. Її очі були широко розплющені, і здавалося, вона каже: “Звідки ти знала, що я християнка?!” Я розповіла їй, як я дізналася.
Щур – подарунок на день народження
Зв’язки Хі-Йол із Лідією стали міцнішими. Вони говорили про життя, Бога і навіть про втечу.
– Я сказала сестрі Лідії: “Після того, як ми вийдемо звідси, поїдемо разом до Китаю”. Але вона сказала: “Я думаю, що наш Отець покликав мене до цієї землі”.
Лідія закликала Хі-Йол піти і розповісти про ситуацію у в’язниці. Звернутись до християн. Але вона сама вирішила продовжувати поширювати Євангеліє у в’язниці.
– Коли я журилась за своїх дітей, вона за звичкою тримала мене за руку і говорила: «Що ти турбуєшся? Бог Отець на небі існує “.
З кожним днем Хі-Йол дедалі більше вражала самовідданість серця Лідії та те, що вона допомагала іншим, незважаючи на власний голод.
– Ми були такі голодні і мусили ловити щурів та змій, щоб їсти. Це було жахливо. Як двадцятилітня жінка, я не боялася ловити змій та щурів. Я схопила живу змію, зняла з неї шкіру і запекла над вогнем, щоб з’їсти.
Хі-Йол розповідає, як одного дня ув’язнена зловила щура і подарувала це як подарунок іншій жінці на день народження.
– Вона вийняла нутрощі, зварила щура у воді і з’їла все, навіть лапки. Вона подякувала нам за подарунок. Вона постійно повторювала, що ніколи цього не забуде. Голод у в’язниці не можна описати словами. У той час я недоїдала. Це був важкий час.
Але сестра Лідія колись ділилася їжею з хворими. Хі-Йол зазначає, що вона відрізнялася від інших в’язнів.
– Божа любов була в її очах і в її житті.
Пізніше Хі-Йол виявила, що у Лідії рак молочної залози. Навіть у цій боротьбі Лідія залишалася сильною.
– В тюрмі у нас була лікарня. Тож я повела її туди. Лікарі кілька разів намагалися відтяти їй шкіру тупим скальпелем. Якби це була я, я б знепритомніла. Але сестра Лідія не видала ні звуку. Вона просто перенесла біль із закритим ротом, стиснувши зуби. Усі лікарі та медсестри були здивовані, Лідія справила на них сильне враження.
Стан Лідії погіршився, а заражена частина грудей почорніла. Наступного разу, коли Лідія пішла до лікарні, Хі-Йол знову була поруч.
– Вони відрізали заражену частину ножицями. Лідія не видала ні звуку, але витримала весь біль. Здавалося, вона подолала біль, молячись і думаючи про Бога Отця. Побачивши її перемогу, я подумала собі, що якщо людина тримається Духа Божого і Слова, то ти можеш так жити.
“Довелося вижити”
Лідія навіть євангелізувала, хоча це було заборонено у в’язниці. Але це не зупинило Лідію.
– Одного разу сестра Лідія розповіла дівчині років двадцяти про Ісуса. Ще одного дня вона почала ділитися Євангелієм Ісуса з іншою людиною. За день до того, як вона пішла на роботу, я почула, як інші в’язні шепочуться між собою про неї. Я була так вражена. Тоді я не могла піти до сестри Лідії. Після того, як ми вийшли на роботу, я сказала їй: “Ти божевільна ?! Інші це помітили. Ти живеш тільки раз. Будь тихіше».
Але Лідія постійно говорила про Ісуса.
– Вона піклувалася про жінку з Китаю у в’язниці, але та була настільки розчарована, що це не виходило добре. Вона також намагалася навернути інших. Вона ніколи не здавалась, навіть якщо ніхто не приймав Ісуса до свого серця. Мені все ще шкода, що я не намагалася ділитися Євангелієм з іншими у в’язниці. Я навіть уві сні не могла цього зробити, бо мусила вижити.
Неймовірно, Хі-Йол вижила!
– Мене засудили до чотирьох років, але, на щастя, Бог почув мої молитви пошепки, і мене звільнили двома роками раніше. Слава Богу за це. Мій чоловік прийшов до в’язниці зустріти мене. Був сніжний день і майже 30 градусів морозу. Відчувалося, що сильний вітер збирається перерізати нам обличчя.
Після звільнення Хі-Йол з в’язниці Лідію звинуватили в тому, що вона є християнською шпигункою. Врешті-решт, після п’яти років ув’язнення її відправили до політичного табору.
– Те саме, що могло б статися і зі мною. Якби їм сказали, що я вірю [в Бога], мене також звинуватили б у тому, що я християнський шпигун, – говорить Хі-Йол.
Вона продовжує:
– Лідія була в таких жахливих умовах, але Північна Корея не змогла її зупинити. Тепер, коли я замислююся над цим, вона була подібна до апостола Павла у 21 столітті і залишалася вірною дочкою Бога.
Повернутися до життя в Північній Кореї
Хі-Йол було нелегко пристосуватися до життя в Північній Кореї.
– Моїм дітям було три і п’ять років, коли я пішла. Тепер їм було дев’ять і дванадцять років. Діти сприймали мене як чужу людину, бо я так довго не була з ними. Незважаючи на те, що моя сім’я возз’єдналася, ми всі відчували себе такими відчуженими один від одного, і я була такою дратівливою і нервовою. Це не було щасливим возз’єднанням.
Поза в’язницею та ще в північнокорейському житті Хі-Йол все ще потрібно було зберігати свою віру в таємниці.
-Я мусила молитися самостійно. Для себе я співала гімн “Ти народився, щоб тебе кохали”.
Ви народилися для того, щоб вас любили
У вашому житті вас любили
Ви народилися для того, щоб вас любили
У вашому житті вас любили
Божа любов починалася з самого початку
Наші зустрічі приносять духовні плоди
У вашому житті багато радості
Ви народилися для того, щоб вас любили
вас зараз люблять
Хі-Йол пробула у Північній Кореї ще три роки, але зрештою туга за свободою стала надто сильною.
– Ви знаєте, що свобода – це як наркотик? Після того, як ви відчули свободу, більше не можна жити в Північній Кореї. Це було пекло, коли я повернулась, світ, де не можливо дихати. Кожного разу, коли я йшла чи їхала на велосипеді, я співала цю пісню і молилася Богу, щоб вивів мене до Південної Кореї, де я б могла вільно Йому поклонятися. Мої молитви дійшли до неба. Вони не впали на землю. Тому пізніше я змогла потрапити до Південної Кореї.
Остання втеча
Хі-Йол вирішила, що настав час залишити Північну Корею і рухатися далі.
– Я перейшла річку Тумень. Перший раз, коли я переправлялась через річку, вода просто доходила до моїх ніг. Але вдруге було дуже важко. Коли я ступила у воду, вона сягала аж до пупка. На півдорозі через річку мене понесла сильна течія. Я не могла пливти. Коли мене пронесло близько 100 метрів, я відчула себе такою безпорадною і подумала: “Я можу так померти”. Раптом моє тіло щось змусило відійти від одного берега, і я зробила все можливе, щоб вибратися з води. Я підняла погляд до неба і подякувала Богу. – Він мене врятував! кричала я.
Хі-Йол пробралася через колючий дротяний паркан, а потім 15 днів ховалась в горах. Вдень вона лізла на дерево, щоб сховатися від прикордонників.
– Вночі я ховалась в гірській хатинці, де взагалі не могла заснути. Була осінь. Я прислухалась до звуків: спів птахів, ламання гілок та гудіння комах. І в такій нервовій напрузі кожен день.
Потім з Божою допомогою Хі-Йол змогла просунутися Південно-Східною Азією і врешті дістатися до Південної Кореї, де вона живе сьогодні. Тут також у вільному житті Хі-Йол думає про свою подругу Лідію.
– Зараз я в Південній Кореї, де можу прийняти гарячу ванну та з’їсти смачну їжу. Серце болить, коли згадую Лідію на холодній тюремній підлозі. Я почуваюся такою винною. Якщо вона жива, я хотіла б сказати їй: «Мені шкода, що я живу цим хорошим життям наодинці. Ти зробила так багато добрих і дивовижних речей. Ти були вірною, як донька Божа». Ці слова я хотіла б сказати їй.
Коли Хі-Йол озирається на своє життя, вона каже:
– У найважчий час у своєму житті я знайшла Бога через страждання. “Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас” (Римлянам 8:18). Я прославляю і вклоняюся нашому Богу, який виявляється і через страждання.
На завершення вона закликає продовжувати заступництво за свою колишню батьківщину.
– Я прошу всіх у всьому світі, хто молився за Північну Корею, молитися, щоб Євангеліє могло досягнути країну. Громадяни Північної Кореї схожі на рабів. Із світлом Божим вони будуть звільнені. Я молюсь за мир. Є багато сімей, які були розділені на Півночі та Півдні. Я молюсь про єдність через Євангеліє. Північна Корея економічно ізольована. Багато хто помирає з голоду. Я сподіваюся, що вони зможуть вижити та подолати цю кризу. Я молюсь, щоб вони якомога швидше увійшли в обійми Бога. Північна Корея – це країна, в якій я народилася. Я її частина. Я маю молитися за це. Але подібно до робітників, братів і сестер Христа, ви теж можете молитися і надавати підтримку Північній Кореї та християнам у ній, навіть якщо вам цього не потрібно. Я дійсно ціную це. У майбутньому, коли Південну та Північну Корею об’єднає Євангеліє, сподіваюся, я зможу бути вашим гідом і ми зможемо разом відчути Північну Корею. Я сподіваюся, що цей день скоро настане.