“Я тут прибулий та чужий!” Роздуми про віру

“У них не було Батьківщини. Вони називали себе мандрівниками і чужинцями…

Це були незвичайні люди. Вони бачили невидиме. Вони шукали місто, якого на землі не могли знайти.

Хтось із них був перенесений туди, не побачивши смерті. Інший залишив землю батьків і пішов, не знаючи куди йде, підкоряючись Голосу. Навіть прийшовши у вказане місце, він як і раніше вважав себе приходьком, живучи, як на чужині, в наметах…

Одного разу я зрозумів, що я один з них. Я тут прибулий, чужий. Мені не зрозуміти цей світ, і світу не зрозуміти мене. Я чую Голос. Я бачу невидиме… Я шукаю Батьківщину.

На сором мені, іноді забуваю про це. Зливаюся з земним, починаю жити так, як ніби я тут свій і надовго. Як Авраам примудрився прожити в наметах майже двісті років?! Все, чому їм доводилося вірити – це Голосу, який вони чули. Ні Писання, ані наставників…

Вони шукали батьківщини. Їх не цікавила батьківщина земна, вони чекали небесної. Ось чому Бог не соромиться називатися їхнім Богом, Він приготував для них місто.

Скажи, ти ж теж один з них? Просто, іноді забуваєш про це, зливаєшся з земним, починаєш жити так, як ніби ти тут свій і надовго? Скажи: “Я тут не надовго. Я мандрівник і чужий. Я чую Голос, бачу невидиме. Я шукаю Батьківщину!”.

Автор: П. Федорук