Перший тиждень Адвенту дарує нам надію
Надія відіграє у житті людей неабияку роль. Коли нам важко сьогодні – сподіваємось на краще завтра. Коли малі діти і великий з ними клопіт, сподіваємось, що підростуть і зникнуть проблеми. Коли захворіємо – живемо надією на одужання. Люди кажуть: надія вмирає останньою. Однак, хто покладається з вірою на Ісуса, той навіть з надією переступає поріг смерті. Його надія не вмирає ніколи.
Очікування Різдва або що таке Адвент?
Передріздвяний час завжди насичений підготовкою: заходами, подарунками, прикрасами – всім тим, що створює певну святкову атмсоферу. Вже за місяць до Різдва магазини і торгові центри прикрашаються у символічну атрибутику: ялинки, янголи, сніжинки, вінки, вогники тощо. У західній християнській культурі цей особливий час підготовки набув широкого поширення і став вже ніби традицією під назвою – Адвент.
Однією з поширених традицій Адвента є різдвяний вінок, який представляє собою сплетене кільце з хвойних гілок прикрашене червоними свічками. Кожна з цих свічок має своє особливе духовне тлумачення.
Чотири свічки Адвенту символізують чотири тижні очікування і вказують на найважливіші етапи в Історії спасіння. Запалювані по черзі, вони вказують на хід часу, який завершується сповненням історії — народженням Месії. В перший тиждень Адвенту поговоримо про надію, адже з 28 листопада по 5 грудня горить свічка Надії.
Перший тиждень Адвенту
Отже «Свічка пророка» (Свіча Надії) запалюється у першу неділю Адвенту. Символізує пророків, які заповідали прихід Месії. Які ж пророчі слова про прихід Месії знаходимо в Білії?
Через пророка Ісаю Бог звістив цареві Ахазові, що може бажати якогось знаку Божої всемогутності. Але цар не схотів жодного знаку, тоді пророк сказав: “Оце ж сам Господь дасть вам знак: ось дівиця зачала, і породить сина, і дасть Йому ім’я Емануїл” (Іс. 7:14).
Через пророка Єремію Бог пророкує: “… пробуджу для Давида праведний пагін, що владарюватиме як цар і буде мудрим, буде чинити на землі суд і справедливість” (Єр. 23:5).
Ісая говорить про предтечу так: “Голос чути: Стеліть Господу дорогу в пустині, рівняйте у степу шлях нашому Богу! Нехай кожна долина заповниться, кожна гора й пагорб нехай знизиться!” (Іс. 40:3-4). Малахія каже: “Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу переді мною і Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій” (Мал. З:1). Тим предтечею Месії був Іван Хреститель.
Месія буде Богом і людиною одночасно. “Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано, влада на плечах у нього, і дадуть йому ім’я: “Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь світу” (Іс. 9:5).
Месія буде великим пророком і учителем. Бог сказав Мойсеєві: “Я викличу для них з-посеред їхніх братів пророка такого, як ти” (Второзак. 18, 18). Тому євреї називали Месію “пророком, що має прийти у світ” (Івана 6:14). Отже, Месія повинен був навчати і пророкувати (Іс. 49:1-6).
Прообразом воскресіння е Йона. Йона три дні перебуває всередині риби (Христос стільки ж у лоні землі) (Мат. 12:40). Йона закликає до покаяння ніневітян, Ісус Христос – євреїв (Йона, 3).
У нашому житті ми щоденно можемо надіятись на Христа
Напередодні Різдва, у перший тиждень Адвенту, нехай наші серця сповнюються надією на Бога, на те, що з Ним можливо все!
Апостол Павло в Посланні до Євреїв порівнює надію з якорем (Євр.6: 18-20), а ще – із шоломом (1 Сол.5:8).
Надію не можна купити; її не можна осягнути шляхом здобуття знань, мудрості; надії не можна знайти.
Як же набути надію? Насамперед потрібно повірити в обітниці Божі!
Богові можна довіряти на слово, тому що він незмінний. Господь дав і нам великі обітниці, за які потрібно міцно ухопитись. Обітниці – це одна з непохитних засад нашої віри та надії; Бог не зрадить.
Християнин, який незмінно покладається на Христа, ніколи не розчарується, як у цьому житті, так і в майбутньому. Найбільша і найміцніша засада нашої надії – це Христос, Його Жертва і заступництво за нас. Він помер, щоби дати нам життя і спасіння. Він – наш Заступник та Посередник у Святому святих на небі; на Нього у всьому можна покластися.
Нехай надія супроводжує вас у житті повсякчас!
І наостанок – притча про надію, яка яскраво ілюстрює, що поки живе надія – живемо й ми!
Притча про надію
Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку згасали… Було так тихо, що вчувалося, як вони розмовляють. Перша сказала:
– Я – спокій. На жаль, люди не вміють мене берегти. Думаю, мені не залишається нічого іншого, як згаснути! І вогник цієї свічки згас.
Друга сказала:
– Я – віра, на жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому немає сенсу мені горіти далі. Дмухнув легенький вітерець і загасив свічку. Засмутившись, третя свічка вимовила:
– Я – любов, у мене немає більше сил горіти. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони не помічають тих, хто їх любить найбільше – своїх близьких. І ця свічка згасла.
Раптом… до кімнати зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись, закричала:
– Що ви робите?! Ви повинні горіти – я боюся темряви! – Вимовивши це, дитина заплакала.
Тоді четверта свічка сказала: «Не бійся і не плач! Поки я горю, завжди можна запалити й інші три свічки: я – надія…».