Свідчення харків’янки: “Я сиділа зі своїми двома кішками в підвалі й просила Бога, щоб Він вивів мене звідси”

Ісус не обіцяв, що не буде війн і страждань, навпаки — попереджав про них. Він обіцяв, що буде Богом із нами. Це історія однієї жінки, якій вдалося вибратися з Харкова.

        Рита (ім’я змінено) — християнка, прихожанка парафії св. Вікентія де Поля в Харкові. Понад 20 років вона жила і працювала на Північній Салтівці — найбільшому і найновішому в місті районі, зараз практично стертому з лиця землі в результаті обстрілів і бомбардувань російськими окупантами — і лише два роки тому переїхала в центр міста. Можливо, це теж врятувало їй сьогодні життя.

Від початку війни Рита пробула в Харкові під обстрілами і бомбардуванням два тижні. Спочатку не виїжджала, бо думала, що наші війська дуже швидко проженуть ворога. Потім були довгі дні й ночі в холодному підвалі, без туалету та інших зручностей, спершу разом із сусідами, останні кілька днів вона провела там сама — всі інші вже виїхали. Хоча знайомі приносили їй їжу, вона не могла їсти і дуже ослабла. Врешті сусідка запропонувала вивезти її з Харкова за 20 тис. грн!

«Я сиділа зі своїми двома кішками в підвалі й молилася, просила Бога, щоб Він вивів мене звідси і не за всі мої гроші. Раптом під час молитви у підвал, де не було зв’язку, на секунду пробився телефонний дзвінок — можна було лише зрозуміти, хто дзвонить: це була моя подруга. Я підійшла ближче до люка — там був зв’язок — і передзвонила. Виявилося, що друзі вже кілька днів не могли мені додзвонитися, вони знайшли волонтерів, які могли мене вивезти. Це було чудо!» — розповідає Рита.
Уже вранці наступного дня о шостій годині ранку за нею приїхав волонтер. «Це був молодий хлопець Діма, полтавчанин. Він спеціально приїхав до Харкова, щоб вивозити звідси людей. Безкоштовно! Я змогла навіть взяти необхідні речі і своїх котів. Діма привіз мене та інших людей, яких забирав з різних районів міста, в передмістя Харкова. Там нас зустріли інші волонтери, нагодували, напоїли, зігріли — це дуже важливо нарешті відчути тепло, — а потім посадили в автобуси на Полтаву. За дві години ми вже були в безпечному місці».

Рита перераховує по іменах усіх волонтерів і водіїв, які допомогли їй виїхати. «Я спеціально запитували їхні імена, щоби знати, за кого молитися», — каже вдячна харків’янка.

Коли Рита виїжджала з Харкова, її рідний парафіяльний храм св. Вікентія де Поля був трохи пошкоджений від обстрілів, але вцілів. Майже всі парафіяни виїхали. До війни Рита багато років займалася на парафії з дітьми. Всі вони зараз переїхали на захід України і закордон. «Я сумую за ними. Багато з них уже навряд чи повернуться», — шкодує Рита.

Зараз Рита в Полтаві, у безпеці, разом зі своєю старенькою мамою, яка дуже хвилювалася за доньку.